Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Конюшка К.В.,

Гордійчук М.П.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" на постанову Господарського суду Запорізької області від 01 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" до Управління Пенсійного фонду в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про скасування вимоги про сплату боргу від 24.12.2007 №Ю-2263 та рішення про застосування фінансових санкцій від 24.12.2007 №2015.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Управлінням Пенсійного фонду в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя протиправно, на підставі хибного висновку щодо своєчасного необчислення та несплати товариством з обмеженою

відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" як платником єдиного податку страхових внесків у сумі 12781,11 грн., на адресу позивача надіслано вимогу про сплату боргу від 24.12.2007 №Ю-2263 та прийнято рішення від 24.12.2007 №2015, яким до позивача за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків застосовано фінансові санкції у розмірі 9691,47 грн.

Постановою Господарського суд Запорізької області від 01 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Управлінням Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя проведено перевірку правильності нарахування, своєчасності і повноти перерахування страхових внесків, інших платежів до Пенсійного фонду України товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство".

За результатами перевірки Управлінням Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя складено акт перевірки від 24.12.2007 №114, яким встановлено своєчасне необчислення та несплату товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" сум страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхвання, у зв’язку з чим органом Пенсійного фонду позивачеві донараховано страхові внески у сумі 12781,11 грн., винесено рішення про застосування фінансових санкцій від 24.12.2007 №2015 на суму 9691,47 грн. та надіслано вимогу про сплату боргу від 24.12.2007 №Ю-2263.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, тому обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не ставиться в залежність від наявності статусу платника єдиного податку, у зв’язку з чим судами попередніх інстанцій зроблено висновок про правомірність вимоги від 24.12.2007 №Ю-2263 та рішення про застосування фінансових санкції від 24.12.2007 №2015.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (1058-15) . Виключно цим Законом (1058-15) визначаються: принципи та структура системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов’язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" страхувальниками цих осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини першої статті 15 цього Закону є платниками страхових внесків та зобов’язані на підставі пункту 6 частини другої статті 17 зазначеного Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

За змістом статті 18 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом (1058-15) ; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги за нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати, колегія суддів вказує на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій стосовно того, що обов’язок сплачувати страхові внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не ставиться в залежність від статусу платника податку як суб’єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом (1058-15) закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) щодо звільнення суб’єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, суперечать Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та застосуванню не підлягають.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське комерційне агентство" залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 01 квітня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.