Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області

на постанову Балтського районного суду Одеської області від 19 квітня 2005 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ (далі –ГУ МВС) України в Одеській області про визнання звільнення зі служби незаконним, поновлення на раніше займаній посаді, виплаті середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, зарахування вимушеного прогулу у стаж служби в органах Міністерства внутрішніх справ України,

У квітні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді та стягення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначав, що з 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 01 лютого 2003 року займав посаду начальника відділу Державної служби боротьби з економічними злочинами Балтського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області. Згідно розпорядження УМВС України в Одеській області від 03 жовтня 2003 року № 345 був відсторонений від виконання своїх службових обов’язків у зв’язку з проведенням службового розслідування. Наказом УМВС України в Одеській області від 09 лютого 2004 року №33 о/с його звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (114-91-п) (далі –Положення №114). Підставою для видання наказу про звільнення став наказ УМВС України в Одеській області від 26 січня 2004 року № 47 "Про покарання начальника відділення ДСБЕЗ Балтського РВ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_6". Вважає, що наказ УМВС України в Одеській області від 08 січня 2004 року №2 "Про покарання працівників Балтського РВ УМВС України в Одеській області"є неправомірним, оскільки виданий на підставі висновків службового розслідування від 22 жовтня 2003 року, яке проводилось необ’єктивно та упереджено, а встановлені факти не відповідають дійсним обставинам справи. Позивач вказує, що про результати службового розслідування та наказ від 08 січня 2004 року №2 йому стало відомо лише 05 лютого 2004 року, а з наказом від 26 січня 2004 року №47 він був ознайомлений в березні 2004 року. Вважаючи дії відповідача неправомірними, просить суд визнати його звільнення незаконним, поновити на займаній посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та зарахувати час вимушеного прогулу в стаж служби в органах внутрішніх справ України.

Постановою Балтського районного суду Одеської області від 19 квітня 2005 року, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано звільнення ОСОБА_6 із органів МВС України незаконним. Зобов’язано УМВС України в Одеській області поновити ОСОБА_6 на раніше займаній посаді начальника відділення ДСБЕЗ Балтського РВ УМВС України в Одеській області з 09 лютого 2004 року. Стягнуто з УМВС України в Одеській області на користь ОСОБА_7 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 11610 грн. Час вимушеного прогулу зарахувати до стажу служби ОСОБА_6 в органах МВС України.

У касаційній скарзі УМВС України в Одеській області порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначає, що судами не враховано підпункт 2 пункту 24 Положення №114 (114-91-п) щодо строків виплати особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Вказує, що представник відповідача не був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, про рішення суду першої інстанції йому стало відомо лише 27 червня 2007 року після надходження до ГУ МВС в Одеській області виконавчого листа. Зазначає, що можливості поновити позивача на посаді немає, оскільки на час розгляду справи у Балтському районному відділі УМВС України в Одеській області відсутня посада начальника відділення ДСБЕЗ.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 проходив службу в органах внутрішніх справ з 15 листопада 1995 року, а з 01 лютого 2003 року займав посаду начальника відділення ДСБЕЗ Балтського РВ УМВС України в Одеській області. Згідно розпорядження від 03 жовтня 2003 року №345 ОСОБА_6 відсторонений від виконання своїх службових обов’язків у зв’язку з проведенням службового розслідування. Наказом УМВС України в Одеській області від 09 лютого 2004 року №33 о/с його звільнено зі служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.

Підставою звільнення ОСОБА_6 став наказ УМВС України в Одеській області від 26 січня 2004 року № 47 "Про покарання начальника відділення ДСБЕЗ Балтського РВ УМВС України в Одеській області капітана міліції ОСОБА_6."за дискредитацію звання працівника міліції, грубе порушення вимог пункту 2 Дисциплінарного статуту ОВС України (1368-12) , що виразилося у фальсифікації протоколів огляду та вилучення у гр. ОСОБА_8 речових доказів, внесення недостовірних даних в облікові документи щодо виявлених співробітниками ВДСБЕЗ злочинів по лінії економіки, надання незаконної вказівки підлеглому про складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_8, нещирість під час проведення службового розслідування, а також з урахуванням неодноразових порушень службової дисципліни і законності протягом 2003 року.

Вказаному наказу передував наказ УМВС України в Одеській області від 08 січня 2004 року № 2 "Про покарання працівників Балтського РВ УМВС України в Одеській області", в якому також зазначались наведені обставини та висновок про те, що ОСОБА_7 заслуговує звільнення з органів внутрішніх справ. Проте, враховуючи перебування останнього на лікарняному, питання про його відповідальність відкладено до виходу на службу.

Відповідно глави 5 пункту 27 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії ВР Української РСР від 29 липня 1991 року №1368-ХІІ (1368-12) , що діяв на час виникнення спірних правовідносин, звільнення є крайнім заходом дисциплінарного стягнення і може провадитись за систематичне порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при проведенні службового розслідування не враховано пояснення позивача, інших працівників міліції та цивільних осіб, а саме розслідування проведено неповно та не об’єктивно без всебічного дослідження обставин порушень, скоєних працівниками органів внутрішніх справ. Крім того, постановами помічника прокурора Балтського району від 10 жовтня 2005 року та слідчого прокуратури Балтського району від 25 лютого 2005 року відмовлено у порушенні кримінальних справ стосовно позивача у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Проте, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можливо, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обгрунтованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови та порядок накладення дисциплінарних стягнень встановлено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Указом Президії ВР Української РСР від 29 липня 1991 року №1368-ХІІ (1368-12) , що діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі –Дисциплінарний статут ОВС).

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права, обов’язки, відповідальність, підстави звільнення зі служби визначені Положенням №114 (114-91-п) .

Так, п.66 Положення №114 (114-91-п) передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення.

Відповідно глави 5 пункту 26 Дисциплінарного статуту ОВС (1368-12) дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини. При визначенні виду і міри покарання беруться до уваги: характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації.

Із висновку службового розслідування від 22 жовтня 2003 року видно, що перевірка проводилась по фактах протиправності дій ОСОБА_6 при проведенні виїмки в приміщенні відділу Державної виконавчої служби Балтського районного управління юстиції матеріалів виконавчого провадження без постанови суду та присутності понятих; фальсифікації процесуальних документів; вимагання від ОСОБА_9 2500 грн та 10 тон соняшника, несвоєчасну реєстрацію матеріалів перевірки зернотока, нещирість під час проведення службового розслідування.

Постановою слідчого прокуратури Балтського району по факту вимагання від ОСОБА_9 2500 грн та 10 тон соняшника проведено перевірку та 25 листопада 2005 року прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи з посиланням на відсутність підтвердження фактів вимагання та фальсифікації матеріалів перевірки в с. Шляхове.

Постановою помічника прокурора Балтського району від 10 жовтня 2005 року відмовлено в порушенні кримінальної справи за статтями 296, 365 КК України відносно начальника відділення ДСБЕЗ Балтського РВ УМВС України в Одеській області ОСОБА_6 за дії, пов’язані із проведенням виїмки в приміщенні відділу Державної виконавчої служби Балтського районного управління юстиції матеріалів виконавчого провадження без постанови суду та присутності понятих, за відсутністю в його діях складу злочину.

Оцінюючи докази, які є у справі, в тому числі висновки службового розслідування, суд відповідно до статті 86 КАС України мав їх дослідити безпосередньо, всебічно, повно і об’єктивно та встановити чи обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, діяв відповідач.

Проте, інші правопорушення, зазначені у висновку службового розслідування від 22 жовтня 2003 року суди не досліджували та не надали належної оцінки фактам, викладеним як у наказі УМВС України в Одеській області від 26 січня 2004 року № 47, так і наказі УМВС України в Одеській області від 08 січня 2004 року № 2, в яких, крім обставин, зазначених у висновку службового розслідування наведені і інші підстави звільнення позивача, зокрема, фальсифікації протоколів огляду та вилучення у гр. ОСОБА_8 речових доказів, внесення недостовірних даних в облікові документи щодо виявлених співробітниками ВДСБЕЗ злочинів по лінії економіки, надання незаконної перевірки підлеглому про складання адміністративного протоколу відносно ОСОБА_8, нещирість під час проведення службового розслідування, а також неодноразові порушення службової дисципліни і законності протягом 2003 року.

Отже, перевіряючи доводи сторін щодо обставин, які стали підставою для висновку про вчинення ОСОБА_6 проступку, що дискредитує звання, суд мав оцінити докази, надані сторонами у їх сукупності. Крім того, судами не з’ясовано, які саме неодноразові порушення службової дисципліни і законності протягом 2003 року допущенні позивачем, що дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ, та не перевірено обґрунтованість висновків відповідача при видачі наказу про його звільнення.

Відповідно до підпункту 2 пункту 24 Положення №114 (114-91-п) у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Разом з тим, задовольняючи вимоги позивача та стягуючи з відповідача заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу, суди не врахували зазначену норму закону.

Таким чином, в порушення вимог процесуального закону суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вирішуючи спір та задовольняючи позов, не встановив фактичних обставин, які стали підставами звільнення позивача, не звернули уваги на вказані вимоги закону та не вирішили питань, що мають істотне значення для розгляду справи, що призвело до неправильно вирішення спору.

Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Тому допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та відповідно до частини другої статті 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Балтського районного суду Одеської області від 19 квітня 2007 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.