Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Вінницької митниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 року

у справі № 2-а-576/10/0270

за позовом ОСОБА_4

до Вінницької митниці

про визнання неправомірними дій щодо відмови у митному оформленні транспортного засобу без оподаткування та зобов’язання здійснити митне оформлення цього транспортного засобу, а також вчинити інші дії

У лютому 2010 року ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької митниці про визнання неправомірними дій щодо відмови у митному оформленні транспортного засобу без оподаткування та зобов’язання здійснити митне оформлення цього транспортного засобу, а також особистих речей без сплати митних платежів.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 року, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Вінницька митниця оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 являється громадянином Російської Федерації та проживав протягом останнього року на території Російської Федерації.

Відповідно до даних посвідки на постійне місце проживання серії НОМЕР_1 виданої ОСОБА_4 05.01.2010 року, останній отримав дозвіл на постійне місце проживання в Україні безстроково, разом із тим, в ній зазначено, що він зареєстрований за адресою: м. Вінниця, вул. 1 Травня, 8, кв. 4 з 19.04.2003 року.

У червні 2009 року позивач вирішив переїхати на постійне місце проживання до України (у м. Вінницю) внаслідок чого був виписаний з постійного місця проживання в Російській Федерації, що підтверджується відповідною копією адресного листка вибуття та відповідними записами у паспорті.

Згідно з даними митної декларації ОСОБА_6 на автомобіль від 22.12.2009 року №10506020/221209/А000005 при в’їзді в Україну на постійне місце проживання ним вказано автомобіль марки "Шевроле Блейзер 3506", 1997 року випуску, двигун НОМЕР_2, шасі №НОМЕР_3, кузов НОМЕР_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4.

Крім того, із заяви позивача до Салєхардского митого поста від 28.10.2009 року вбачається, що останній ввозить до України на постійне місце проживання особисті речі згідно із таблицею, зазначеною у цій заяві у кількості 40 найменувань.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію автомобіля НОМЕР_6, виданого 05.09.1997 року, автомобіль марки "Шевроле Блейзер 3506"(1997 року випуску, двигун НОМЕР_2, шасі №НОМЕР_3, кузов НОМЕР_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) був зареєстрований на ім’я ОСОБА_4 в МРЕО ДАІ м.Салєхард 05.09.1997 року та знятий з обліку 18.12.2009 року внаслідок вибуття власника за межі Російської Федерації, тобто у зв’язку із переїздом на постійне місце проживання в Україну.

Позивачем на ім’я начальника Вінницької митниці було подано заяву про оформлення вищевказаного автомобіля та особистих речей, як майна громадянина, що переїхав на постійне місце проживання в Україну.

Проте, листом 26/3-228 від 27.01.2010 року позивачу у пільговому розмитненні автомобіля та особистих речей було відмовлено.

Порядок ввезення в Україну, митного оформлення та оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться громадянами на митну територію України регулюється Законом України від 13.09.2001 року 2681-III "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України" (2681-14) (далі –Закон України від 13.09.2001 року 2681-III).

Частиною другою статті 8 вищевказаного Закону визначено, що дозволяється ввезення у разі переселення на постійне місце проживання на кожного повнолітнього громадянина одного механічного транспортного засобу за кодами 87.01, 87.02, 87.03, 87.04, 87.05 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності за умови, що він є власником такого транспортного засобу не менше року та за умови перебування такого транспортного засобу на обліку в країні постійного місця попереднього проживання не менше року.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 8 Закону України від 13.09.2001 року 2681-III звільнюються від оподаткування особисті речі, що ввозяться (пересилаються) у разі переселення громадян на постійне місце проживання в Україну. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 № 1863 "Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності" (1863-2002-п) визначено, які саме транспортні засоби відносяться до кодів класифікації товарів 87.01; 87.02; 87.03; 87.04; 87.05.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що до них відноситься, зокрема, транспортний засіб, який належить позивачу.

Зі свідоцтва про реєстрацію автомобіля НОМЕР_6, виданого 05.09.1997 року на автомобіль марки "Шевроле Блейзер 3506"(1997 року випуску, двигун НОМЕР_2, шасі №НОМЕР_3, кузов НОМЕР_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) вбачається, що автомобіль було зареєстровано на ОСОБА_4 в МРЕО ДАІ м. Салєхард 05.09.1997 року та знято з обліку 18.12.2009 року внаслідок вибуття власника за межі Російської Федерації.

Вказане є підтвердженням факту перебування транспортного засобу на обліку в Російській Федерації не менше одного року та перебування автомобіля у власності позивача не менше одного року.

Судом встановлено, що позивач отримав посвідку на постійне місце проживання ще у 2003 році, однак фактично переїхав до України у 2009 році. А тому останній у 2009 році правомірно скористався наданим йому законодавством правом на пільгове розмитнення особистих речей та автомобіля.

За вказаних обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивач, звертаючись до Вінницької митниці із вимогою щодо розмитнення належного йому транспортного засобі і особистих речей на пільгових умовах, мав всі достатні для цього підстави відповідно до статті 8 Закону України від 13.09.2001 року 2681-III "Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України".

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Вінницької митниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.03.2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .