Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: судді Харченка В.В.

Суддів: Конюшка К.В.

Гончар Л.Я.

Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Секретар судового

засідання Ніколенко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи: Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату, Тельманівська районна державна адміністрація Донецької області про визнання недійсним розпорядження від 09.02.96р. № 64,-

У січні 2011 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до Донецької обласної державної адміністрації, треті особи: Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату, Тельманівська районна державна адміністрація Донецької області про визнання недійсним розпорядження від 09.02.96р. № 64.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року, позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним розпорядження Донецької обласної державної адміністрації від 09 лютого 1996 року №64 "Про передачу Релігійній громаді Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області у власність культової будівлі".

На судові рішення надійшла касаційна скарга, в якій Релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_5 є уроженкою с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Новоселівської сільської ради Донецької області Тельманівського району, копією свідоцтва про народження та паспорту громадянина України.

Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації Донецької області від 09 лютого 1996 року № 64 було передано у власність релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української Православної Церкви - Київського патріархату с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області безоплатно культову будівлю, розташовану в с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області з урахуванням статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"та розпорядження Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна"№ 53/94-рп від 22 червня 1994 (53/94-рп) року.

Підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження був інформаційний лист Тельманівської райдержадміністрації Донецької області та клопотання Релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області про передачу безоплатно їй у власність спірної будівлі.

Згідно статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки.

На виконання ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" розпорядженням Президента України № 53/94-рп від 22 червня 1994 року "Про повернення релігійним організаціям культового майна" (53/94-рп) місцеві органи державної виконавчої влади було зобов’язано забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Розпорядженням голови Донецької обласної Державної адміністрації Донецької області від 09 лютого 1996 року № 64 було передано у власність релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української Православної Церкви - Київського патріархату с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області безоплатно культову будівлю, раніше належну православній парафії, розташованої в с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області, яка перебувала на балансі Тельманівської районної державної адміністрації.

Як вбачається із зазначеного розпорядження, його було прийнято за результатами розгляду клопотання релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області про передачу безоплатно їй у власність культової будівлі, раніше належної православній церкві та керуючись ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", розпорядженням Президента України "Про повернення релігійним організаціям культового майна" № 53/94-рп від 22 червня 1994 (53/94-рп) року.

З часу передачі облдержадміністрацією культової споруди, релігійна громада Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату користувалась нею і, відповідно, утримувала її. Про передачу споруди релігійній громаді Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату було відомо всім громадянам с. Кам"янка, тому твердження ОСОБА_5 про те, що мешканцям села було невідомо про передачу вказаній релігійній громаді культового майна є безпідставним.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захища ються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого само врядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Упов новаженого Верховної Ради України з прав людини.

Аналіз зазначених процесуальних норм свідчить, що під час розв’язання спорів в порядку адміністративного судочинства, в тому числі й під час перевірки оскаржуваних актів індивідуальної дії, суди повинні встановити, чи порушено оскаржуваним актом права, свободи та інтереси юридичної особи, права та інтереси фізичної особи (позивача) у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (відповідача).

Крім того, колегія суддів зазначає, що за правилами частини другої статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб’єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. Суд не може давати оцінку таким обставинам при відкритті провадження в адміністративній справі, а тому не має права відмовити у відкритті провадження у справі чи повернути позовну заяву з посиланням на частину другу цієї статті, якщо особа своє звернення обґрунтовує необхідністю захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 210, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Релігійної громади Вознесіння Господнього парафії Української православної церкви Київського патріархату задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає крім, як в строки, з підстав та в порядку, передбаченому главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .