Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Костенка М.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.12.2011 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009

у справі № 6/43 (22-а-12765/08)

за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку

"Національний стандарт"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по

роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень

Відкрите акціонерне товариство Комерційний банк "Національний стандарт" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2007 позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинними податкові повідомлення-рішення №0000254310/0 від 05.03.2007, №0000254310/1 від 13.04.2007, №0000254310/2 від 05.07.2007, №0000254310/3 від 11.09.2007, №0000454310/0 від 13.04.2007, №0000454310/2 від 05.07.2007, №0000454310/3 від 11.09.2007 у частині визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток у сумі 2237197, 63 грн. в задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.12.2007 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.09.2006 та складено акт №247/43-10/19020 від 22.02.2007.

Перевіркою встановлено порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5, пп. 8.1.1, п.8.1, пп. 8.2.2 п. 8.2, пп. 8.3.9, п. 8.3, пп. 8.4.1, п. 8.4, пп. 8.6.1, п. 8.6, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток підприємств на суму 1165932, 95 грн., порушено ст. 13 Закону України "Про плату за землю" занижено земельний податок 9848, 94 грн., п. 13.2, ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке полягає в несвоєчасному утриманні та перерахуванні до бюджету податку на дохід нерезидента.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення №0000244310/0 від 05.03.2007, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з земельного податку 14773,41 грн., №0000224310/0 від 05.03.2007, яким позивачу визначена сума податкового зобов’язання з податку на прибуток у сумі 2272440, 28 грн., №0000254310/0 від 05.03.2007, яким позивачу визначена сума штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне утримання та перерахування до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у сумі 27438, 36 грн.

В порядку адміністративного оскарження, рішенням №4818/10/25-013 від 10.04.2007, відповідачем скасовано податкове повідомлення-рішення №0000244310/0 від 05.03.2007 у частині визначення податку на землю 569, 94 грн. та штрафних (фінансових) санкцій 284, 97 грн., у частині визначення штрафних (фінансових) санкцій в сумі 34992, 65 грн. скасовано податкове повідомлення-рішення №0000224310/0 від 05.03.2007.

Стосовно неправомірності включення до балансової вартості основних фондів суму податку на додану вартість, який був сплачений позивачем при придбанні легкових автомобілів.

Відповідно до пп. 8.4.1, п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв’язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій не досліджено відсутність законних підстав для нарахування амортизаційних відрахувань на балансову вартість легкового автомобіля з урахуванням податку на додану вартість.

Стосовно, укладеного договору №П-91 від 25.12.2003 на створення веб-системи у мережі Інтернет на загальну суму створення 6600 грн.

Відповідно до пп. 8.1.2, пп. 8.3.9, п. 8.3, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод. На відміну від цього, позивач здійснював амортизацію веб-системи як основного фонду четвертої групи, чим порушив вимоги закону.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" комп’ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права.

Окрім того, пп. 8.2.2, п.8.2, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до 4-ї групи основних фондів відносить комп’ютерні програми.

При цьому у наведеному підпункті мається вказівка, що термін"комп’ютерна програма" розуміється у значенні, наведеному у законодавстві з питань охорони авторських та суміжних прав.

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" (3792-12) Комп’ютерна програма - набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах).

Судами попередніх інстанцій не досліджено, чи є веб-система комп’ютерною програмою, яка може бути об’єктом авторських майнових прав та підлягають амортизації як основні фонди четвертої групи.

Відповідно до пункту 1.2 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" "Нематеріальний актив - об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності платника податку".

Згідно пп. 8.1.2, п.8.1, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Підпунктом 8.3.9, п. 8.3, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що "для амортизації нематеріальних активів застосовується лінійний метод, за яким кожний окремий вид нематеріального активу амортизується рівними частками виходячи з його первісної вартості протягом строку, який визначається платником податку самостійно виходячи із строку корисного використання таких нематеріальних активів або строку діяльності платника податку, але не більше 10 років безперервної експлуатації".

Веб-сайт відноситься до об’єктів права інтелектуальної власності (авторського права).

Згідно з п. 7.3 договору між позивачем та ТОВ "Піментос" передбачає передачу авторських майнових прав на веб-систему, за винятком права на програмні компоненти, що визначає перехід авторських прав крім певних об’єктів, які ТОВ "Піментос" залишає у себе.

Стосовно встановленого порушення пп. 8.1.1, п.8.1, пп. 8.6.1, п.8.6, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо неправомірного застосування позивачем норм амортизації для основних фондів"Міні - АТС", що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 1481, 57 грн.

Підпунктом 8.2.2, п.8.2, ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яким визначений склад 4-ї групи основних фондів.

Згідно з ним до четвертої групи основних фондів відносяться: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Перевіркою встановлено, що Банк амортизує Міні - АТС за ставкою амортизації для 4 групи основних фондів 15 %.

Державна податкова інспекція вважає, що Міні - АТС відноситься до 3 групи.

Група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Суди попередніх інстанцій не перевірили доводи Державної податкової інспекції, щодо неправомірності віднесення Міні - АТС до 4 групи основних фондів та застосовано норми амортизації цієї групи, що призвело до завищення балансової вартості групи 4 та заниження балансової вартості групи 3.

Стосовно включення до складу валових витрат сум сформованого позивачем страхового резерву.

Позивачем укладено з ТОВ "Алеф" договір про надання кредитної лінії під заставу векселя №111 від 13.05.2003. Приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Каплун Ю.В. 03.07.2003 року здійснено протест цього векселя за реєстром 3155, про що складено акт про протест векселя про несплату. Відповідно до Постанови Господарського суду м. Києва від 21.07.2005 №43/519 за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ТОВ "Алеф" визнано банкрутом.

Згідно протоколу засідання Правління банку №95 від 24.11.2005 прийнято рішення про списання вексельної заборгованості за рахунок сформованого страхового резерву на підставі постанови господарського суду м. Києва № 43/519 від 21.07.2005 та п. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Закону № 334, а заборгованість в 200 грн. за рахунок зменшення доходів банку.

Позивачем укладено договір з ПП "ОСОБА_6." про надання кредитної лінії під заставу векселя №285 від 30.12.2003.

Постановою господарського суду Київської області за позовом Державної податкової інспекції у м. Ірпені від 22.12,2005 у справі №296/146-05 ПП ОСОБА_6 визнано банкрутом. Відповідно до протоколу Правління банку №26 від 20.04.2006 заборгованість ПП ОСОБА_6 в сумі 4937,87 грн. списано за рахунок сформованого страхового резерву.

Під заборгованість за даними кредитами, Банком сформовано страховий резерв, який списано в зазначені терміни.

Відповідно до ст. 4. Закону України "Про обіг векселів в Україні" (2374-14) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Відповідно до пп. 12.2.4. п.12.2 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Відповідно до пп. 4.1.6, п.4.1, ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових доходів відносяться доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону (334/94-ВР) ; сум коштів страхового резерву, використаних не за призначенням;

Відповідно до кредитного договору №21 від 17.03.2003, укладеного між банком та СФГ "Чирченко", кредитор надає позичальнику кредит в сумі 35 000 грн. На термін до 16.03.2004 з оплатою за користування 28 відсотків річних. В забезпечення зобов’язань по даному договору прийнято в заставу майно позичальника по договору застави №21 від 17.03.2003.

Відповідно до договору застави №21 від 17.03.2003р. прийнято майно позичальника, а саме: автомобіль марки МАЗ 53371 1994 року випуску (вартість якого за експертною оцінкою складає 21492 грн.), трактор ЮМЗ-бкл 1992 року випуску та трактор ДТ-75Д 1992 року випуску.

Експертна оцінка всіх транспортних засобів становить 55271 грн.

Виконавчий напис нотаріуса передано до ВДВС м. Ірпінь. В ході виконавчих дій ВДВС було проведено перший та другий аукціон з реалізації автомобіля МАЗ 53371. В зв’язку з відсутністю покупців дане майно не було продано з аукціону і заставне майно запропоновано стягувачу залишити за собою право власності на авто.

Своєю заявою №2159/05 від 08.12.2004 банк повідомив, що не заперечує проти залишення за собою непроданого автомобіля що являється власністю СФГ. Відповідно до акту передачі нереалізованого майна на користь ВАТ "КБ "Славутич" від 27.12.2004 №10-с дане майно було передане представнику банку за вартістю 15 498 грн.

Також, Банком надано до перевірки підписаний договір підряду від 01.02.2005, укладений між ВАТ "КБ "Славутич" (Замовник) та ОСОБА_7, згідно якого Замовник надає Підряднику отриманий за актом прийому від ДВС МАЗ 53371 (держ. номер 92-54 КХУ) для проведення ремонтних робіт з метою можливості оформлення в подальшому реєстрацію цього автомобіля в органах МРЕВ ДАІ. Відповідно до акту прийому передачі між банком та фізичною особою автомобіль передано ОСОБА_7, відразу після підписання договору підряду. Відповідно до договору купівлі-продажу від 26.08.2005 даний автомобіль був проданий ОСОБА_7 за домовленістю сторін за 7 200 грн. в тому числі ПДВ. Акт прийому передачі автомобіля між банком та ОСОБА_7 підписаний 26.08.2005 року.

Відповідно до пп. 7.9.5, п. 7.9, ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при відчуженні майна, заставленого з метою забезпечення повної суми боргової вимоги, валові, витрати та валові доходи заставодавця та заставодержателя визначаються у такому порядку якщо згідно з умовами договору або закону об’єкт застави з метою погашення боргових зобов’язань підлягає продажу на аукціоні (публічних торгах), валові доходи і валові витрати заставодержателя визначаються у порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 цього Закону та Законом України "Про заставу" (2654-12) .

Відповідно до пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Закону № 334 заборгованість, забезпечена заставою, погашається у порядку, передбаченому нормами Закону України "Про заставу" (2654-12) .

Заставодержатель має право відшкодувати за рахунок страхового резерву частину заборгованості, що залишилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних кредитором від продажу майна дебітора, переданого у заставу, та за умови, що інші юридичні дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника не призвели до повного покриття заборгованості. Продаж майна, переданого у заставу, здійснюється лише через аукціони (публічні торги). У разі відчуження майна, переданого у заставу, іншими способами кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування.

Відповідно до пп. 12.2.4, п. 12.2, ст. 12 Закону № 334, у разі коли за наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у зв’язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової установи за наслідками такого звітного періоду.

Відповідно до пп. 4.1.6, п. 4.1, ст. 4 Закону № 334 до складу валових доходів відносяться доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум невикористаної частини коштів, що повертаються із страхових резервів у порядку, передбаченому пунктом 12.2 цього Закону (334/94-ВР) .

Позивачем відмовлено в наданні інформації про рух коштів по рахункам даних позичальників та розрахунки формування страхового резерву надано без ідентифікації осіб позичальників неможливо встановити точну суму сформованого страхового резерву на дату прийняття заставного майна на баланс підприємства.

Відповідно до пп. 12.2.1, п. 12.2, ст. 12 Закону № 334 будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі - фінансові установи), зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством.

Судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено інформацію щодо руху коштів по основному рахунку та суму фактично виданих кредитів під які здійснюється формування страхового резерву.

Відповідно до пп. 12.2.2, п.12.2, ст. 12 Закону № 334, з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону (334/94-ВР) .

Відповідно до п.1.5, ст. 1 Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" затверджених постановою НБУ від 06.07.2000 N 279 (z0474-00) (надалі Положення №279) з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції:"стандартна","під контролем","субстандартна","сумнівна" чи "безнадійна".

Відповідно до п.3.1. ст. 3 Положення № 279 (z0474-00) з метою розрахунку обсягу резерву під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями: оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку), стан обслуговування позичальником (контрагентом банку)кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг, рівень забезпечення кредитної операції, при розрахунку резервів.

Відповідно до п.7.1 ст. 7 Положення №279 (z0474-00) , під час визначення чистого кредитного ризику для розрахунку резерву, сума валового кредитного ризику окремо за кожною кредитною операцією може зменшуватися на вартість прийнятного забезпечення, що зазначене в цьому пункті, або об’єкта фінансового лізингу (рухомого майна).

Крім того, п. 4.1 Положення-279 (z0474-00) встановлено, що критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення (z0474-00) .

Сума страхового резерву, сформованого під кожну кредитну операцію, визначається в розмірах, встановлених п.8.1 Положення-279 (z0474-00) - із врахуванням категорії кредитної операції, визначеної на підставі оцінки фінансового стану позичальника, проведеної згідно п.4.1 Положення-279 (z0474-00) .

Відповідно до п.4.1 - 4.3 Положення-279 (z0474-00) - є обов’язковою передумовою розрахунку розміру страхового резерву, який включається до валових витрат є проведення Банком оцінки фінансового стану позичальника - за власною методикою із дотриманням вимог цього положення.

Судами попередніх інстанцій не було надано належну оцінку формування позивачем страхового резерву.

Стосовно договору від 10.08.2005 між ВАТ "КБ "Славутич" та АТ"Огрес Комерцбанка" (Латвія), про відкриття та обслуговування мультивалютного кореспондентського рахунку, ВАТ "КБ "Славутич" повинен сплачувати нерезиденту проценти по залишку на рахунку та утримувати податок з такого доходу від цих сум та за його рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати.

ВАТ "КБ "Славутич" нарахований податок на доходи нерезидентів за ставкою 10% на суму 11362,55 грн. за період з 19.08.2005 по 31.12.2005 та 7575,05 грн. за період з 01.01.2006 по 31.03.2006, перераховано до бюджету в повному обсязі без утримання податку на доходи нерезидентів під час такої виплати.

Пунктом 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" проценти визначено як доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або від іншої вартісної бази, не є процентами.

Проаналізувавши вказані правові норми, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що прибуток, отриманий нерезидентом за вказаним договором фінансового лізингу, не є процентами, а підпадає під визначення прибутку від комерційної діяльності, передбаченої ст. 7 Конвенції та має оподатковуватись у Швеції, оскільки згідно п. 1 ст. 7 Конвенції прибуток підприємства Договірної держави оподатковується тільки у цій державі, якщо тільки підприємство не здійснює або не здійснило комерційну діяльність у другій Договірній державі через розташоване в ній представництво.

Пунктом 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 N 470 (470-2001-п) , передбачено подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Однак судами попередніх інстанцій не було досліджено факт подання позивачем довідок за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 N 470 (470-2001-п) .

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 у справі № 6/43 (22-а-12765/08) задовольнити частково, рішення судів скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2009 у справі № 6/43 (22-а-12765/08) скасувати.

Справу № 6/43 (22-а-12765/08) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .