Колегія суддів

Вищого адміністративного суду України в складі:

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Чалого С.Я, Леонтович К.Г., Розваляєвої Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ТОВ "Алді" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 р. у справі за позовом Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Алді" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

Відділення Фонду звернулось із зазначеним позовом, у якому, посилаючись на статті 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі – Закон № 875-ХІІ (875-12) ), просило стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті інвалідами робочі місця.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 р. позов задоволений.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, ТОВ "Алді" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. Скарга обґрунтована невірним застосуванням норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги Відділення Фонду суди попередніх інстанцій не врахували, що за змістом статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. У частині 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб’єкт господарювання вжив усіх передбачених законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо обгрнутованості та правомірності позовних вимог, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Згідно ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суд першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу ТОВ "Алді" задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2008 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 р. скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, в порядку та у строки, встановлені КАС України (2747-15) .