колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Головчук С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області на постанову Торезького міського суду Донецької області від 29 липня 2008 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року,

У липні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є інвалідом війни ІІІ групи та має відповідний статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Відповідно до положень частини 5 статті 13 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Проте грошова допомога виплачувалася не в повному розмірі. Просив визнати неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області у виплаті щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006, 2007 роки у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області виплатити щорічну разову грошову допомогу за 2005, 2006, 2007 роки в розмірі 6 839,00 грн.; зобов’язати Головне управління Державного казначейства України в Донецькій області забезпечити виплату щорічної разової грошової допомоги за 2005 –2007 роки у зазначеному розмірі.

Постановою Торезького міського суду Донецької області від 29 липня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області у виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006, 2007 роки у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області виплатити на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006, 2007 роки в розмірі 6 839,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області задоволено частково. Постанову Торезького міського суду Донецької області від 29 липня 2008 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області у виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік у розмірі, передбаченому статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Зобов’язано управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області виплатити на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік в розмірі 2 542,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить змінити постановлене судові рішення суду апеляційної інстанції та скасувати судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у 2005, 2006 роках позивач отримав щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 270 грн. щороку з врахуванням обмежень, встановлених статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"та статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"відповідно.

Закони України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки були чинними протягом зазначених років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Враховуючи викладене, відповідач діяв відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у 2007 році позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 300 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано неконституційними.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов лише в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік, виходив з того, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано неконституційними, тому відповідач повинен компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік та належної йому відповідно до положень частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції можна погодитись лише частково.

Положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб’єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги. Якщо суб’єкт владних повноважень виплатив грошову допомогу під час дії зазначеної норми Закону, то після прийняття рішення Конституційним Судом України у нього не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

Суд апеляційної інстанції зазначених обставин не перевірив, дату фактичної виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги не встановив, а тому прийшов до передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені апеляційним судом унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В решті постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.