Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Ланченко Л.В., Лосєв А.М., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька (далі –ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011

у справі № 2а-10297/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Союзпромінвестдонбас" (далі –Товариство)

до ДПІ

про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ .

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - не з’явились,

відповідача - Ярмака М.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011, позов задоволено; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто 3 190 616 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ за податковою декларацією позивача за грудень 2009 року. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що заявлена до відшкодування сума від’ємного значення ПДВ була сформована позивачем з дотриманням вимог пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", тоді як податковим органом не доведено наявності обставин, що виключають право позивача на отримання оспорюваної податкової вигоди.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність такої обов’язкової умови для відшкодування позивачеві ПДВ з бюджету, як встановлений за наслідками проведення зустрічних перевірок постачальників позивача факт надмірного надходження сум цього податку до бюджету. При цьому ДПІ також наголошує на необхідності ретельної перевірки судами характеру та змісту господарських операцій, за результатами виконання яких у Товариства виникло від’ємне значення ПДВ.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що у декларації з податку на додану вартість, поданої до ДПІ за грудень 2009 року, Товариством було задекларовано суму бюджетного відшкодування у загальному розмірі 3 190 616 грн. Втім вказану суму бюджетного відшкодування не було повернуто позивачеві на його розрахунковий рахунок з мотивів необхідності проведення контролюючим органом зустрічних перевірок постачальників позивача по всьому ланцюгу учасників господарських правовідносин до кінцевого виробника продукції з метою з’ясування факту надмірного надходження відповідних сум ПДВ до бюджету.

Судами також було з’ясовано, що за результатами зустрічних перевірок окремих постачальників позивача було встановлено відповідність сум задекларованих цими контрагентами податкових зобов’язань сумам податкового кредиту, сформованого Товариством; стосовно деяких постачальників податковим органом не було вжито усіх необхідних заходів для перевірки дотримання ними податкової дисципліни під час відображення у податковому обліку результатів виконання поставок товару позивачеві з огляду на відсутність цих постачальників за юридичною адресою.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) (у тій самій редакції) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

В силу вимог підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму ПДВ.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, спрямування цих операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, обізнаність позивача про протиправний характер діяльності його контрагентів, що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо.

Власне реальність виконання операцій з поставки товарів позивачеві (за результатами виконання яких у Товариства виникло від’ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі) податковим органом не оспорюється та підтверджується наявними у справі первинними документами.

Доводи податкового органу про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку"вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Слід зазначити, що відповідачем не подано доказів порушення постачальниками позивача по ланцюгу податкової дисципліни.

Втім у будь-якому разі з урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв’язку з невиконанням іншими платниками податку –постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов’язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного суди на підставі обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування цілком правомірно задовольнили позовні вимоги, у зв’язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали місцевого і апеляційного судів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 у справі № 2а-10297/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.