колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Стародуба О.П., Тракало В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим, Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим про стягнення недоплаченої суми щорічної разової гро?шової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соці?ального захисту населення За?лізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову апеляцій?ного суду Автономної Республ?іки Крим від 30 вересня 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є інвалідом війни ІІ групи та має відповідний статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Відповідно до положень статті 13 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте в 2005 –2007 роках грошова допомога виплачувалася не в повному розмірі. Просив стягнути з управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги інваліду війни ІІ групи в розмірі 7 756 грн. за вказані роки.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року залучено до участі у справі Міністерство праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим в якості співвідповідача.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року, в якій ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 травня 2008 року виправлено описку, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляці?йного суду Автономної Респуб?ліки Крим від 30 вересня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги, встановленої статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за 2005, 2006, 2007 роки в розмірі 7 756 грн. відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . У задоволенні позову до Міністерства праці та соціальної політики Автономної Республіки Крим відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та с?оціального захисту населенн?я Залізничної районної ради м?. Сімферополя Автономної Республіки Крим, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, відповідач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІ групи.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги позивача, виходив з того, що розмір виплат гарантовано Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , а тому звуження змісту та обсягу цих гарантій шляхом прийняття нових законів або внесенням змін до чинних законів є порушенням статті 22 Конституції України.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна.

Частиною 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачу було виплачено у 2005, 2006 роках –330 грн. щороку з врахуванням обмежень, встановлених статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"та статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"відповідно.

Закони України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки були чинними протягом зазначених років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Враховуючи викладене, відповідач діяв відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"виплата зазначеної разової грошової допомоги у 2007 році інвалідам війни ІІ групи була встановлена у сумі 360 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано неконституційними.

Положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) , яке не має зворотної дії в часі.

Судом першої інстанції встановлено, що суб’єкт владних повноважень виплатив позивачу визначену статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"грошову суму під час дії зазначеної норми Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) , тому після прийняття Конституційним Судом України зазначеного рішення у відповідача не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Постановляючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції всупереч зазначеним положенням Кодексу самостійно визначив невідповідність положень Законів України про Державний бюджет України на 2005 –2006 роки щодо виплати щорічної разової грошової допомоги в обмеженому розмірі, чого робити був не вправі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення недоплаченої суми щорічної грошової допомоги інваліду війни ІІ групи за 2005 –2007 роки.

Відповідно до статті 226 зазначеного Кодексу, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому помилково скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим задовольнити.

Постанову апеляційного суду Ав?тономної Республіки Крим від? 30 вересня 2008 року скасувати, залишивши в силі постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 16 січня 2008 року.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.