к-35868/09-с Про визнання протиправними рішень - 23.11.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправними рішень, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2009 року, -

У вересні 2007 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області, в якому просив визнати протиправними прийняті відповідачем податкове повідомлення № 0007461741/0/23166/10/17-213 від 12.03.2007 року та рішення № 43735/10/25-013-8 від 20.08.2007 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 було відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2009 року апеляційну скаргу позивача було задоволено, а постанову Донецького Окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року скасовано та задоволено позовні вимоги ОСОБА_5

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у справі відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції -без змін, оскільки воно прийнято відповідно до норм матеріального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Скасовуючи постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року, Донецький апеляційний адміністративний суд виходив з того, що вимоги Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області є неправомірними та безпідставними.

Такий висновок суду апеляційної інстанції є обґрунтованим, відповідає матеріалам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно свідоцтва № НОМЕР_1 від 22 листопада 2000 року ОСОБА_5 є адвокатом Адвокатського об'єднання «Донецька обласна колегія адвокатів»та займається незалежною професійною діяльністю.

Відповідно до п. 2.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб (889-15) »від 22 травня 2003 року він є платником податку, як особа, що отримує прибуток від адвокатської діяльності, яку здійснює на території України.

У березні 2007 року ОСОБА_5 подав до податкової інспекції податкову декларацію за 2006 рік, складену за формою № 1. Заповнюючи розділ 1.3 декларації позивач вказав суму отриманого валового доходу в розмірі 5680 грн.; витрати, пов'язані з професійною діяльністю, в розмірі 2726,01грн. і визначив суму доходу, яка підлягає оподаткуванню в розмірі 2953,99 грн.

Податковим повідомленням № 0007461741/0/23166/10/17-213 від 12 березня 2007 року відповідачем нараховано позивачу суму податкового зобов'язання за 2006 рік в розмірі 738,40 грн. За результатами апеляційного узгодження податкових зобов'язань, визначених цим рішенням, скарга позивача залишена без задоволення рішенням про результати розгляду скарги № 43735/10/25-013-8 від 20 серпня 2007 року.

З січня 2004 року оподаткування доходів фізичних осіб регулюється нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) № 889-IV від 22 травня 2003 року.

Згідно»п. 1.9 ст. 1 вказаного Закону діяльність адвокатів визначена як незалежна професійна діяльність. Зазначений Закон (889-15) не містить спеціального розділу або статті, якими був би встановлений механізм і порядок оподаткування осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність.

Відповідно до п.п.4.4.1. п.4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 року, у випадку, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акту, виданого на основі закону, або якщо норми законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними і державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ від 21 грудня 2000 р., у випадку, якщо норма закону або іншого нормативно-правового акту, виданого на основі закону, або якщо норми законів або різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, рішення приймається на користь платника податків.

До набрання чинності Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) доходи адвокатів підлягали оподаткуванню на умовах і в порядку, що й для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, тобто на підставі розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (13-92) .

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій, що з 01 січня 2004 р. при визначенні порядку оподаткування доходів від адвокатської діяльності потрібно керуватися нормами Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (889-15) , що регулюють оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» Декрет Кабінету Міністрів України від 26.10.1992 р. «Про прибутковий податок з громадян» (13-92) утрачає свою силу, крім розділу 4 у частині оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, що застосовуються з урахуванням положення п. 9.12 ст. 9 Закону і діють до вступу в силу спеціального закону з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Статтею 13 розділу 4 Декрету передбачено, що відповідно до цього розділу Декрету (13-92) оподаткуванню підлягають доходи громадян отримані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування в розділах 2 і 3 цього Декрету (13-92) . Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх рішень.

Таким чином, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2009 року не можна визнати законною і обґрунтованою, а тому суд апеляційної інстанції правомірно скасував її та ухвалив нове рішення про задоволення позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що постанова суду першої інстанції скасована апеляційним судом, а в справі ухвалено нове законне рішення, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2009 року залишити без змін.