Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2009 року

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2009 року

у справі № 2а-5915/08/0170

за позовом Прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим в інтересах громадянки ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим

про визнання нечинними податкових вимог та податкового повідомлення, -

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2009 року, позов Прокурора Чорноморського району Автономної Республіки Крим в інтересах громадянки ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим (далі -відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення № 0000651702/0 від 28 квітня 2007 року, першу податкову вимогу № 1/36 від 16 червня 2007 року та другу податкову вимогу № 2/72 від 20 липня 2007 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове -про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом отримала у спадок після смерті своєї матері ОСОБА_4 земельну частку (пай) площею 11,87 в умовних кадастрових гектарах в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства «Більшовик», яке розташоване в с. Новосільське Чорноморського району Автономної Республіки Крим, що належала спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай).

В свою чергу, відповідачем винесено податкове повідомлення № 0000651702/0 від 28 квітня 2007 року, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 10 956,63 грн.

Визначаючи ОСОБА_3 вказану суму податкового зобов'язання, податковий орган розглядав отримане нею спадкове майно як корпоративне право згідно з підпунктом «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV (889-15) ), оскільки, право власності на земельну частку оформлено на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), а не на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «в»підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону № 889-IV оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, підлягає вартість об'єктів комерційної власності, а саме -цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Згідно з пунктом 17 розділу X Земельного кодексу України (2768-14) , сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок»(далі - Закон № 3480-IV (3480-15) ) цінні папери -документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Отже, в розумінні Закону № 3480-IV (3480-15) сертифікат на право на земельну частку (пай) не є цінним папером.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, корпоративне право включає в себе відносини, які виникають між акціонером, учасником господарської організації і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх прав власності на акції чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.

Оскільки, право власності на земельну частку (пай) не визначає прав власника цих паїв у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством та отриманні частки прибутку, то таке право не може бути віднесено до корпоративних прав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що віднесення відповідачем права на земельну частку (пай) до об'єктів комерційної власності є безпідставним, а нарахування ОСОБА_3 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб з вартості спадкового майна -неправомірним.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Чорноморському районі Автономної Республіки Крим відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29 січня 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .