колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г., Стародуба О.П., Тракало В.В..,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю представника Рівненської обласної державної адміністрації Чеховської Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Президента України, третя особа –Рівненська обласна державна адміністрація про скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року,

В жовтні 2006 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що розпорядженням Президента України від 20 липня 2006 року № 272/2006-рп (272/2006-рп) позивач був звільнений з посади голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області відповідно до пункту 2 частини першої статті 30 Закону України "Про державну службу"у зв’язку з недотриманням пов’язаних із проходженням державної служби вимог. Підставою для звільнення було подання Рівненської обласної державної адміністрації, яке ґрунтувалось на постанові Рівненського міського суду від 6 червня 2006 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за пунктом "г"частини 3 статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Постановою голови апеляційного суду Рівненської області від 16 серпня 2006 року постанова Рівненського міського суду від 6 червня 2006 року була скасована за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення. Вважає, що подання Рівненської обласної державної адміністрації про його звільнення було поспішною, упередженою та формальною дією, оскільки було направлене Президенту України ще до остаточного завершення провадження в адміністративній справі щодо позивача та без проведення службової перевірки, тому у Президента України не було підстав для застосування щодо позивача звільнення з публічної служби. Копія зазначеного розпорядження Президента України надійшла позивачу поштою 28 серпня 2006 року. Просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Президента України від 20 липня 2006 року № 272/2006-рп (272/2006-рп) про звільнення позивача з посади голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області; поновити позивача на публічній службі на посаді голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання постанови суду.

Постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 29 січня 2007 року позов ОСОБА_2 було задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Президента України від 20 липня 2006 року № 272/2006-рп (272/2006-рп) про звільнення позивача з посади голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області. Поновлено ОСОБА_2 на публічній службі на посаді голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області з 27 липня 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 9698 грн. Постанова суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби допущена до негайного виконання.

Додатковою постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 19 березня 2007 року було вирішено питання про судові витрати у справі за позовом ОСОБА_2 та віднесено їх на рахунок Державного бюджету України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року апеляційну скаргу Рівненської обласної державної адміністрації було задоволено, постанову Рівненського районного суду Рівненської області від 29 січня 2007 року та додаткову постанову цього ж суду від 19 березня 2007 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлене судом апеляційної інстанції рішення та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12 березня 2005 року ОСОБА_2 був призначений на посаду голови Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області. Розпорядженням Президента України від 20 липня 2006 року № 272/2006-рп (272/2006-рп) позивача було звільнено з цієї посади у зв’язку з недотриманням пов’язаних із проходженням державної служби вимог. Передумовою видання зазначеного розпорядження про звільнення стали подання Кабінету Міністрів України, лист Рівненської обласної державної адміністрації про звільнення позивача, постанова Рівненського районного суду Рівненської області від 21 березня 2006 року, якою закрито провадження у справі, порушеній за пунктом "г"частини 2 статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"у зв’язку з пропуском шестимісячного строку притягнення до адміністративної відповідальності, та постанова Рівненського міського суду від 6 червня 2006 року, згідно з якою позивача було притягнено до адміністративної відповідальності пунктом "г"частини 3 статті 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"з накладенням стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. Постанови Рівненського районного суду м. Рівне Рівненської області від 21 березня 2006 року та Рівненського міського суду від 6 червня 2006 року були скасовані постановами голови апеляційного суду Рівненської області від 23 січня 2007 року та від 16 серпня 2006 року відповідно.

Відповідно до положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у справах про звільнення для звернення до суду встановлено місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За правилами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, виходив з того, що копію розпорядження про звільнення позивач отримав 28 серпня 2006 року, а до суду звернувся з позовом 10 жовтня 2006 року, тобто з пропуском встановленого місячного строку для звернення до суду.

В касаційній скарзі позивач зазначив, що перед зверненням 10 жовтня 2006 року до Рівненського районного суду Рівненської області він двічі звертався до судів, але йому було відмовлено у відкритті провадження. Зазначені позивачем обставини не зупиняють та не переривають перебіг встановленого місячного строку звернення до суду, а могли розглядатися судами з точки зору оцінки їх поважності, такими, що дають (чи ні) підстави для поновлення пропущеного строку звернення до суду, але позивач із заявою про поновлення строку до суду першої інстанції не звертався.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду. Крім цього, на застосуванні наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду наполягав відповідач.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167 ч.2, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.