колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Білуги С.В., Стародуба О.П., Тракало В.В.,

секретар судового засідання Сіпаренко С.В.,

за участю представника Адміністрації Державної прикордонної служби України Кузьміна О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про стягнення грошової компенсації за захворювання, отримане під час виконання службових обов’язків, та визнання незаконною відмову у проведенні такої компенсаційної виплати за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу військового апеляційного суду Центрального регіону України від 21 листопада 2006 року,

У листопаді 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом Голови Державної прикордонної служби України від 27 листопада 2003 року № 07-ос позивач був звільнений 30 листопада 2003 року з військової служби у запас за пунктом 67 "б" (за станом здоров’я) Положення про проходження служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України. Згідно з довідкою, виданою Центральним госпіталем Державної прикордонної служби 17 листопада 2003 року, захворювання ОСОБА_2 пов’язане з проходженням військової служби. Відповідно до довідки МСЕК від 5 серпня 2004 року встановлено ступінь втрати позивачем професійної працездатності у розмірі 10% у зв’язку з проходженням військової служби. 12 листопада 2004 року позивач звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України з приводу виплати йому компенсації за захворювання, одержане під час виконання ним службових обов’язків, передбаченої статтею 26 Закону України "Про Державну прикордонну службу України". Проте відповідач листом від 17 березня 2005 року № 15/556, керуючись положеннями Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби"від 2 червня 2004 року № 731 (731-2004-п) , відмовив ОСОБА_2 у виплаті зазначеної компенсації. Позивач просив визнати незаконним рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 березня 2005 року № 15/556 про відмову в проведенні компенсаційної виплати; визнати за ним право на отримання вказаної компенсаційної виплати як особі, яка одержала захворювання під час виконання службових обов’язків; зобов’язати відповідача провести виплату компенсації у розмірі 46 751,04 грн.; відшкодувати судові витрати, пов’язані зі сплатою державного мита.

Рішенням військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою військового апеляційного суду Центрального регіону України від 21 листопада 2006 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року –без змін.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_2, судом апеляційної інстанції неповне з’ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_2 був звільнений з військової служби в листопаді 2003 року. Позивач внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, втратив професійну працездатність у розмірі 10%, інвалідність у зв’язку з цим захворюванням йому не встановлювалась. На звернення позивача з приводу виплати компенсації за захворювання, одержаного під час виконання ним службових обов’язків Адміністрація Державної прикордонної служби України листом від 17 березня 2005 року № 15/556 відмовила через відсутність підстав, передбачених статтею 26 Закону України "Про Державну прикордонну службу України". ОСОБА_2 під час проходження служби не отримував поранення, контузії, травми чи каліцтво, не є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не виконував інтернаціональний обов’язок, а наявне у нього захворювання не одержане ним під час виконання службових обов’язків та не пов’язане із захистом Батьківщини при проходженні військової служби у військових частинах, що входили до складу діючої армії.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про Державну прикордонну службу України"від 3 квітня 2003 року № 661-IV у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного військовослужбовцем Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов'язків, чи в разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень, а також інвалідності, що настала в період проходження служби або не пізніш як через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, йому здійснюється компенсаційна виплата в розмірі до десятирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав, а в разі його загибелі або смерті членам сім'ї –у розмірі двадцятирічного грошового забезпечення в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку призначення та проведення компенсаційних виплат у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців Державної прикордонної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2004 року № 731 (731-2004-п) , компенсаційні виплати військовослужбовцям Держприкордонслужби проводяться в разі:

поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаного під час виконання службових обов'язків (далі - поранення або захворювання), чи у разі встановлення інвалідності внаслідок зазначених ушкоджень - у розмірі до десятирічного грошового забезпечення;

настання інвалідності в період проходження служби чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, - у розмірі до дворічного грошового забезпечення.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином встановив обставини справи, дав відповідну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам у справі, та прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для проведення ОСОБА_2 компенсаційної виплати, оскільки захворювання позивача, пов’язаного з проходженням військової служби, яке спричинило втрату 10% працездатності, не підпадає під жодну з перелічених в статті 26 Закону України "Про Державну прикордонну службу України"підстав для проведення компенсаційних виплат.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 160 ч.3, 167 ч.2, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення військового місцевого суду Київського гарнізону від 23 березня 2005 року та ухвалу військового апеляційного суду Центрального регіону України від 21 листопада 2006 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.