К-25159/08-С Про стягнення невиплачених коштів - 09.11.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про стягнення невиплачених коштів за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є учасником війни та має відповідний статус, визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) . Відповідно до положень статті 14 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Проте грошова допомога виплачувалася позивачу не в повному розмірі. Просила зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області сплатити недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2004 –2007 роки в розмірі 3456,64 грн., відшкодувати втрати від інфляції в розмірі 494,65 грн. та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 150,58 грн., всього –4101,87 грн.; стягнути з відповідача судові витрати; допустити до негайного виконання постанову суду.

Постановою Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2004 –2007 роки в розмірі 3456,64 грн., втрати від інфляції в розмірі 494,65 грн. та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 150,58 грн., всього –4101,87 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 100 грн. Допущено до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни з урахуванням втрат від інфляції та трьох процентів річних в розмірі 4101,87 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задоволено частково. Постанову Звенигородського районного суду Черкаської області від 31 липня 2007 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2004, 2005 та 2007 роки в розмірі 2429,64 грн. втрати від інфляції в розмірі 176,85 грн. та три проценти річних від прострочених сум платежів в розмірі 111,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 66,25 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника війни.

Частиною 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у 2004 році позивачу взагалі не було виплачено щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , яка нараховувалась з врахуванням обмежень, встановлених статтею 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік". Проте рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"визнані неконституційними та втратили чинність.

У 2005, 2006 роках позивач отримала щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 50 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"та статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"відповідно.

У 2007 році позивач отримала щорічну разову грошову допомогу у розмірі 55 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік". Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнано неконституційними.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2004 –2007 роки, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (v020p710-04) визнано неконституційним положення статті 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", а рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) –положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", тому відповідач повинен виплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу за 2004 рік відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"та компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2005 –2007 роки та належної йому відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2006 рік, виходив з того, що дію частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"було зупинено статтею 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", яка була чинною протягом 2006 року та Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавалась.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій можна погодитись лише частково.

Стаття 34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік", що встановлювала обмеження щодо виплати щорічної разової грошової допомоги за 2005 рік, була також чинною протягом 2005 року та Конституційним Судом України такою, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені законами України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) .

Положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб’єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги. Якщо суб’єкт владних повноважень виплатив грошову допомогу під час дії зазначеної норми Закону (489-16) , то після прийняття рішення Конституційним Судом України у нього не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

Апеляційний суд зазначених обставин не перевірив, дату фактичної виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік не встановив, а тому прийшов до передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо виплати підвищення до пенсії за 2004 рік зазначив, що оскільки позивач дізналася про порушення свого права щодо виплати щорічної разової грошової допомоги лише в липні 2007 року з юридичної консультації, то строки звернення до суду за захистом порушеного права нею не пропущені.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов’язує суд вживати передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, не звернув увагу та не дав жодної оцінки наступним обставинам. Позивач з приводу невиплаченої щорічної разової грошової допомоги за 2004 рік звернувся до суду лише в липні 2007 року, тобто з пропущенням встановленого частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) річного строку для звернення до адміністративного суду.

Суд першої інстанції, відповідно до вимог статті 100 цього Кодексу, не з’ясував ставлення відповідача до пропущеного позивачем строку та, відповідно, не обговорив питання про наявність поважних причин для поновлення пропущеного строку. Та обставина, що позивач у липні 2007 року зверталася за юридичною консультацією не перериває та не зупиняє строків звернення до суду, встановлених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, які повинні обчислюватись з часу фактичного порушення прав та інтересів позивача, тобто невиплати зазначеної допомоги, а не з часу звернення позивача за юридичною консультацією.

Відповідно до положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Поряд з цим, суд першої інстанції помилково стягнув з відповідача на користь позивача сплачені ним витрати на правову допомогу без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України "Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" від 27 квітня 2006 року № 590 (590-2006-п) . В додатку до зазначеної постанови передбачено, що граничний розмір компенсації витрат в адміністративних справах, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень у випадку, якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, не може перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції зазначених помилок не виправив.

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами в частині вирішення спору про виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги як учаснику війни за 2004-й та 2007-й роки, унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2008 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати. В частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 за 2006 рік зазначену постанову залишити без змін.