к-6507/08-с Про визнання недійсним і скасування податкового повідомлення щодо визначення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - 07.05.2012 Прийняття

Постановою Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 10.12.2007 позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Красноперекопської ОДПІ від 13.04.2007 № 0000291702/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 15876,88 грн.

Постановою Апеляційного суду Автономної Республіки від 31.03.2008 постанову суду першої інстанції змінено в частині застосування матеріального закону, а по суті вирішення позову -залишено без змін.

Красноперекопська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ОСОБА_2 є сином померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 22.02.2006 позивач отримав у спадщину від померлого батька земельну частку (пай), що перебувала у колективній власності КСП «Нива»Красноперекопського р-ну, та майновий пай члена КСП.

13.04.2007 Красноперекопська ОДПІ на адресу позивача надіслала податкове повідомлення за №0000291702/0 про визначення податкового зобов'язання у сумі 15876, 88 гр., посилаючись на п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 за № 889-ІV.

Податковий орган, визначаючи позивачеві податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, виходив з того, що успадковане ним право на земельну частку (пай) та майновий пай члена КСП є об'єктами комерційної власності -корпоративним правом.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди дійшли правильного висновку про неправомірність визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за наслідками прийняття у спадщину права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП, та права власності на майновий пай члена КСП.

Статтею 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV визначається порядок та ставки оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав.

Підпунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачений поділ об'єктів спадщини платника податку з метою оподаткування, які поділяються, зокрема, на об'єкти нерухомого майна, об'єкти рухомого майна, об'єкти комерційної власності тощо.

Відповідно до п.п. «в»п. 13.1 ст. 13 вказаного Закону до об'єкту комерційної власності належить цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею.

За вимогами п.п. «в»п.п. 13.2.1. п. 13.2 ст. 13 вказаного Закону до вартості власності, визначеної у підпункті «в»пункту 13.1 цієї статті (об'єкт комерційної власності (корпоративне право)), яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, оподаткування здійснюється за ставкою податку, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (13 %).

Відповідно до п. 17 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, сертифікати на право на земельну частку (пай) не підтверджують право власності на землю, а є правовстановлюючим документом, який підтверджує право громадянина реалізувати право на вимогу на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Право на майновий пай у колективному сільгосппідприємстві визначається Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»від 14.02.1992 № 2114-XII (2114-12) . Таке право мають усі члени КСП, які були такими станом на 1 березня 1992 року, в тому числі пенсіонери і тимчасово відсутні члени господарства, не позбавлені членства в КСП. При цьому за ст. 7 цього Закону суб'єктом права власності на такому підприємстві є саме підприємство як юридична особа, а його члени -в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Майновий пай не дає його власнику права на управління підприємством чи одержання певної частки прибутків від його діяльності.

Стаття 167 Господарського кодексу України під «корпоративними правами»розуміє права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Успадковане право громадянина реалізувати право на вимогу на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та право на майновий пай члена КСП не можна розглядати як об'єкт комерційної власності (корпоративне право), оскільки таке право не визначає прав громадянина на частку у статутному фонді (майні) господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством, отриманні певної частки прибутку (дивідендів) тощо.

Підпункт «в»п.п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»не відносить до об'єктів комерційної власності право вимоги особи як майнове право.

За приписами п.п. 4.3.11 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): кошти або майно, майнові чи немайнові права, які отримують спадкоємці фізичної особи у разі оформлення права на спадщину в порядку, передбаченому законодавством, з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону.

Отже, виходячи з тієї обставини, що отримані позивачем у спадщину майнові права не належать до об'єкту комерційної власності, визначеного у п. «в»п. 13.1 ст. 13 вказаного Закону, підстави здійснювати оподаткування у порядку, визначеному п.п. «в»п.п. 13.2.1 п.13.2 ст. 13 цього ж Закону відсутні.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за правильне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції -без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 31.03.2008 -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236- 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.