Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 р.

у справі №22-а-22522/08 (2-а-2499/08 –номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Державного підприємства "Барський спиртовий комбінат"

до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області,

про стягнення бюджетної заборгованості,

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2008 р. було повністю задоволено адміністративний позов Державного підприємства "Барський спиртовий комбінат"до Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі –відповідач) та Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області (далі –відповідач). Стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 3.319.006,00 грн. Зобов’язано Барську міжрайонну державну податкову інспекцію Вінницької області направити висновки по відшкодуванню сум бюджетної заборгованості у розмірі 3.319.006,00 грн. Головному управлінню Державного казначейства України у Вінницькій області для забезпечення повноти контролю за правильністю відшкодування із бюджету суми бюджетної заборгованості. Зобов’язано Головне управління Державного казначейства України у Вінницькій області повернути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування у розмірі 3.319.006,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджений розмір судового збору – 1.700,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 р. скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про зобов’язання Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області направити висновки по відшкодуванню сум бюджетної заборгованості у розмірі 3.319.006,00 грн. Головному управлінню Державного казначейства України у Вінницькій області для забезпечення повноти контролю за правильністю відшкодування із бюджету суми бюджетної заборгованості та у частині зобов’язання Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області повернути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування у розмірі 3.319.006,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача. У вказаній частині провадження у справі закрито. У решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2008 р. було залишено без змін.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на отримання суми бюджетного відшкодування та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми такого податку його постачальниками у ланцюгу поставок товарів.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, податкова інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, рішення суду апеляційної інстанції – у частині задоволення позовних вимог, та направити справу у цій частині на новий судовий розгляд, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (168/97-ВР) (далі – Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача позивач суду касаційної інстанції не надав.

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення з адміністративним позовом до суду стало невідшкодування позивачу суми податку на додану вартість за січень –грудень 2007 року у сумі 3.319.006,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, за даними податкових декларацій та розрахунків сум бюджетного відшкодування, поданих позивачем за вказаний період, залишок від’ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, за вирахуванням суми податку, що підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду склала 5.023.308,00 грн.

Станом на момент розгляду справи позивачу фактично відшкодовано 2.488.152,00 грн., залишок бюджетної заборгованості становить 3.319.006,00 грн.

Вказуючи про відсутність у позивача права на відшкодування з бюджету спірної суми податковий орган посилається на висновки, викладені у актах перевірок позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого на розрахунковий рахунок у деклараціях за зазначений період.

Названими перевірками встановлено, що позивачем правомірно заявлено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У той же час, податковим органом частково невідшкодовано суму податку на додану вартість зважаючи на те, що за результатами дослідження у ланцюгу постачання товару по основних постачальниках на предмет фактичної сплати ними вказаного податку до бюджету не було підтверджено факт надходження до бюджету такого податку.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1, має від’ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (пп.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР).

Нормами пп.7.7.4 п.7.7 ст.7 зазначеного Закону передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету (пп.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України №168/97-ВР).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невідшкодування податковим органом заявленої позивачем суми податку на додану вартість стало невстановлення факту сплати такого податку до бюджету у ланцюгу поставок товару. Податкова інспекція вказує, що Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) обов’язковою підставою для формування складу податкового кредиту визначає фактичну надмірну сплату податку на додану вартість до бюджету, а не сам факт існування зобов’язання по сплаті податку на додану вартість у ціні товару.

У той же час, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагентів товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодування позивачу заявленої суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

За наведених обставин, контролюючий орган не мав правових підстав для невідшкодування позивачу суми заявленого бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 3.319.006,00 грн., з огляду на що висновок про задоволення позовних вимог у цій частині відповідає правильному застосуванню судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а тому у цій частині рішення суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Слід також зазначити, що, у зв’язку з тим, що фактично підтверджена сума бюджетного відшкодування залишилася частково невідшкодованою, позивач також звернувся з позовними вимогами про зобов’язання Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області направити висновки по відшкодуванню сум бюджетної заборгованості у розмірі 3.319.006,00 грн. Головному управлінню Державного казначейства України у Вінницькій області для забезпечення повноти контролю за правильністю відшкодування із бюджету суми бюджетної заборгованості та у частині зобов’язання Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області повернути з Державного бюджету України суму бюджетного відшкодування у розмірі 3.319.006,00 грн. шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача.

Розглядаючи спір у зазначеній частині по суті та задовольняючи такі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції, а зміст позовних вимог свідчить про обрання позивачем належного способу захисту порушеного права.

Між тим, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог, зважаючи на наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 КАС України предметом оскарження до адміністративного суду можуть бути рішення (нормативно-правові акти або правові акти індивідуальної дії), дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов’язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Закріплення ч.2 ст. 2 КАС України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією (254к/96-ВР) чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням змісту наведених правових положень та приписів пп.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", які визначають порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, суди попередніх інстанцій не врахували, що заявлені позовні вимоги не відповідають встановленому законом способу захисту права на отримання платником податку бюджетного відшкодування і не підлягають розгляду у суді.

У разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право платника порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому способом захисту цього права має бути вимога про стягнення зазначених коштів (відшкодування заборгованості).

Встановлений же пп.7.7.4 –пп.7.7.8 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"порядок дій платника податку, податкового органу та органу Державного казначейства України по отриманню (виплаті) бюджетного відшкодування не означає, що у разі виникнення спору щодо права платника податку на отримання бюджетного відшкодування, юридичним засобом захисту порушеного права у суді є інший, ніж позов про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування.

Визначений законом порядок взаємодії органів державної податкової служби та державного казначейства при розгляді заяви платника податку про бюджетне відшкодування надмірно сплаченого податку стосується компетенції цих органів, порядок реалізації якої не може визначатися інакше як цими органами.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Зважаючи на те, що обраний позивачем спосіб захисту права у частині позовних вимог про зобов’язання податкової інспекції надати відповідний висновок органам державного казначейства не відповідає його змісту та не підлягає розгляду у суді, провадження в адміністративній справі у зазначеній частині закрито судом апеляційної інстанції цілком обґрунтовано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Барської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2009 р. у справі №22-а-22522/08 (2-а-2499/08 – номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : О.М. Нечитайло