Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Степашка О.І.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року

у справі № 2-а-67/2007р.

за позовом прокурора Вільнянського району в інтересах держави в особі Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

до ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу, -

Прокурор Вільнянського району звернувся до суду в інтересах держави в особі Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (далі –позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі –відповідач) про стягнення з ОСОБА_1 суми податкового боргу у розмірі 4864,61 грн.

Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вільнянської МДПІ Запорізької області податковий борг у сумі 599,96 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Вільнянської МДПІ Запорізької області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1, посилаючись на те, що постанова Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, після смерті батька –ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 березня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 603, та договору про розподіл майна від 30 березня 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за № 613, ОСОБА_1 прийняв спадкове майно, яке складається з: грошових вкладів з належними відсотками, що зберігаються на відповідних рахунках в ФОБ с. Матвіївна Вільнянського району Запорізької області, у тому числі всі види нарахованої компенсації; 8606 простих іменних акцій ВАТ "Дружба"на суму 2151,50 грн.; права на земельну ділянку (пай) яка перебуває у колективній власності ВАТ "Дружба"Люцернянської сільської Ради Вільнянського району Запорізької області, вартістю 16830,00 грн.; права на земельну ділянку (пай) яка перебуває у колективній власності ВАТ "Дружба"Люцернянської сільської Ради Вільнянського району Запорізької області, вартістю 15975,00 грн.

У зв’язку з прийняттям ОСОБА_1 спадщини Вільнянською МДПІ Запорізької області 28 квітня 2006 року було прийнято податкове повідомлення № 0005031710/0 форми "Ф", яким визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов’язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб"у розмірі 4864,61 грн.

06 червня 2006 року та 20 липня 2006 року податковим органом були надіслані відповідно перша та друга податкові вимоги.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що право на земельну частку (пай)–це майнове право, яке з метою оподаткування не можна розглядати як об'єкт комерційної власності, з урахуванням того, що в Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) наведено вичерпний перелік того, що належить до групи об'єктів комерційної власності, серед якої не зазначено "майнові права", а тому донарахування позивачу спірним податковим повідомленням податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в частині суми 4264,65 є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

В обґрунтування своїх доводів Вознесенська ОДПІ Миколаївської області в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень підпункту "в"підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", оскільки право на земельну ділянку (пай) засвідчує право вимоги, тобто майнове право його власника, а отже розглядається як об’єкт комерційної власності, тобто є корпоративними правами, що призвело до ухвалення неправомірних рішень.

Відповідно до пункту 17 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

Враховуючи те, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіння, користування та розпорядження земельною часткою (паєм) та є дійсним до виділення власнику земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) земельної ділянки та видачі йому державного акта на право власності на землю, а також зважаючи на те, що до припинення членства частка майна члена колективного сільськогосподарського підприємства є частиною майна цього підприємства, яке у статуті визначає принципи формування спільної власності та права членів щодо неї і через свої органи здійснює право власності (володіння, користування, розпорядження), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, безвідносно мотивів такого висновку, про те, що майнові права, які вони засвідчують, не відносяться до об'єктів спадщини, які визначені в підпункті "в"підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а тому донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб оспорюваним податковим повідомленням є неправомірним.

Посилання скаржника на те, що майнові права, які засвідчує сертифікат на право на земельну частку (пай), є тотожними корпоративним правам в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) є безпідставними, оскільки відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Вільнянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 листопада 2007 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.