Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Бившевої Л.І., Голубєвої Г. К., Островича С. Е., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному (правонаступника Комінтернівської об’єднаної державної податкової інспекції) на постанову Господарського суду Одеської області від 09.07.2007 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2007 року по справі № 14/181-07-4031А (22-а-2065/07)

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6

до Державної податкової інспекції у м. Южному

до Державної податкової адміністрації в Одеській області

про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

Суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_6 (далі –СПД ОСОБА_6 позивач) звернулася до суду з позовом (із уточненням) про скасування рішення Державної податкової інспекції у м. Южному (далі –відповідач, орган податкової служби) від 23.04.2007 року № 0000182330 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 8122,75 грн. та визнання дій Державної податкової адміністрації в Одеській області щодо проведення перевірки незаконними.

Постановою Господарського суду Одеської області від 09.07.2007 року по справі № 14/181-07-4031А, позов задоволено. Скасовано спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2007 року по справі № 14/181-07-4031А (22-а-2065/07), змінено рішення суду першої інстанції. Вказано в мотивувальній частині постанови суду першої інстанції, що проведена ДПА в Одеській області перевірка позивача за всіма обставинами підпадає під визначення позапланової виїзної, отже повинна проводитись за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, але лише на підставі рішення суду. В іншій частині постанову залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, орган податкової служби звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

В касаційній скарзі просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення сторін колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПА в Одеській області 16.04.2007 року була проведена перевірка крамниці, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить позивачу щодо контролю за здійсненням розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу. За результатами перевірки був складений акт перевірки від 16.04.2007 року.

На підставі зазначеного акту органом податкової служби було прийнято рішення від 23.04.2007 року № 0000182330 про застосування штрафних санкцій у сумі 8122,75 грн.

Задовольняючи позов та змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що службовими особами відповідача не були надані докази про наявність наказу керівника органу податкової служби про проведення позапланової виїзної перевірки та не були надані докази про вручення під розписку позивачу копії такого наказу та направлень на перевірку. А відтак суд дійшов висновків, що проведена 16.04.2007 року перевірка здійснювалась з порушенням вимог Закону України від 04.12.1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) (далі –Закон № 509) та Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) (далі - Закон № 265/95), а тому акт перевірки, не може бути підставою для прийняття рішення про застосування до позивача штрафних санкцій та підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки суду не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно дослідженим фактичним обставинам справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 112 Закону № 509 посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку: 1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби; 2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

Виходячи з аналізу зазначених норм матеріального права, колегія суддів звертає увагу на те, що ненадання вищезазначених документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, передбачених частиною першою статті 112 Закону № 509-ХІІ може бути підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки, але не є підставою для визнання перевірки протиправною.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було допущено працівників відповідача до проведення перевірки.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо визнання неправомірною проведену відповідачем перевірку, за результатами якої складено спірний акт, є помилковими та такими, що зроблені з порушенням норм матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що судам під час розгляду справи необхідно було дослідити відповідні докази по суті виявлених контролюючим органом правопорушень з метою вжиття передбачених законом заходів, необхідних для з’ясування всіх обставин у справі та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, постанови судів першої та апеляційної інстанцій у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції,-

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Южному задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Одеської області від 09.07.2007 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2007 року по справі № 14/181-07-4031А (22-а-2065/07) скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.