Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Бившевої Л.І., Голубєвої Г. К., Островича С.Е., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року по справі № 9/160-07-АП (22-а-0101/08 (1186))

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітарт"

до Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітарт"(далі –позивач, товариство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Бердянської об'єднаної Державної податкової інспекції Запорізької області (далі –відповідач, орган податкової служби) від 26.12.2006 року № 0000591720/3, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників у розмірі 349,05 грн. (116, 35 грн. - основний платіж, 223,70 грн. - фінансові санкції).

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на безпідставність застосування до нього вимог ст. 8 Закону України від 22.05.2003 року № 889-ІV "Про податок з доходів фізичних осіб"(далі - Закон № 889), оскільки не вважає себе податковим агентом відносно свого контрагента з господарської діяльності - Приватного підприємця ОСОБА_6

Постановою Господарського суду Запорізької області від 25.04.2007 року по справі № 9/160-07-АП, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції мотивув своє рішення посилаючись на п.1.15 ст. 1, п.п. 8.1.1 п.8.1 ст. 8, ст. 22 Закону № 889, Декрет Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) та Інструкцію № 12 від 21.04.1993 року (z0064-93) "Про прибутковий податок з громадян". Судом підтримано позицію відповідача щодо порядку оподаткування доходів громадян відносно контрагента позивача ОСОБА_6, визнавши позивача податковим агентом відносно ОСОБА_6, в зв'язку з чим товариство повинно було сплатити податок з доходу ОСОБА_6

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року по справі № 9/160-07-АП (22-а-0101/08 (1186)), рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено. Скасувано спірне податкове повідомлення-рішення.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, оскільки рішення прийняте з порушенням норм матеріально та процесуального права та залишити в силі постанову Господарського суду Запорізької області від 25.04.2007 року.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що органом податкової служби за результатами перевірки товариства було складено акт від 15.05.2006 року, в якому зазначено про порушення позивачем п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст 8 Закону № 889, на підставі якого податковим повідомленням-рішенням від 25.05.2006 року № 0000591720/0 позивачу було визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 349,05грн.

За результатами оскарження вказаного податкового повідомлення – рішення відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 28.07.2006 року № 0000591720/1, від 20.10.2006 року № 0000591720/2, від 26.12.2006 року № 0000591720/3, на тіж самі суми.

В акті перевірки, зокрема, зазначено що директором товариства при наданні авансового звіту № 34 від 29.10.2004 року у якості документа, що підтверджує використання 895 грн. надано рахунок №18 від 29.10.2004 року про сплату вищевказаної суми ПП ОСОБА_6 за надані ним послуги. Крім того, як зазначено відповідачем, за даними інформаційних систем органу податкової служби ОСОБА_6 було подано заяву до відповідача про оплату та отримання фіксованого патенту на здійснення торгово-закупівельної діяльності на ринках у ІV кварталі 2004 року і за результатами 2004 року ПП ОСОБА_6 було подано річну декларацію про доходи, отримані ним від здійснення торгово-закупівельної діяльності на ринках.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відносини між позивачем та ОСОБА_6 оформлені цивільно-правовим договором № 054.04А від 20.09.2004 року про перевезення багажу, а тому такі відносини не можна прирівняти до трудових.

Дані інформаційних систем Бердянської МДПІ свідчать про діяльність ОСОБА_6 у сфері торгівлі, а у відносинах з позивачем, що оцінюються в даній справі, йдеть про надання послуг з перевезення.

При цьому судом зазначено, що чинне законодавство не обмежує можливості здійснення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців поза межами фіксованого патенту. Доходи такої особи, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності оподатковуються в загальному порядку.

За приписом п.22.11 ст. 22 Закону № 889 визнано таким, що втратив чинність Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , крім розділу ІV данного Декрету (13-92) в частині оподаткування фізичних осіб від зайняття піприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п.9.12 ст. 9 цього Закону та діє до набрання чинності спеціальним Законом (889-15) з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Статтею 14 Декрету встановлено, що доходи громадянина, одержані від здійснення підприємницької діяльності, що оподатковуються фіксованим податком, не включаються до складу його сукупного оподаткованого доходу. Якщо платник фіксованого податку протягом календарного року має інші будь-які доходи, вони оподатковуються в загальному поряку.

Враховуючи, що з доходу, отриманого суб'єктом підприємницької діяльност у межах здійснення власної підприємницької діяльності, який сплатив єдиний чи фіксований податок, відсутні законодавчі та методологічні підстави для утримання податкового податку з громадян та податку з доходів фізичних осіб у джерела виплати, не можуть бути застосовані по відношенню до таких доходів (виручки). Зазначене застереження не поширюватиметься на "інші доходи"суб'єктів підприємницької діяльності. Що стосується правових норм підпункту 9.12.2 ст. 9 Закону, то він встановлює вимоги щодо оподаткування саме "інших доходів"суб'єкта підприємницької діяльності, тобто доходів, отриманих суб'єктом підприємницької діяльності не в межах здійснення власної підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 14.2 Інструкції, затвердженої наказом Державної податкової інспекції України від 21.04.1993 р. № 12 (z0064-93) та зарєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 № 64, фізичні особи, які здійснюють підриємницьку діяльність без створення юриичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від своєї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за умови, якщо фізична особа зійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках та є платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такої фізичної особи, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються в порядку, встановленому пунктом 13 Інструкції (z0064-93) .

Згідно п.13 Інструкції (z0064-93) оподаткуванню пілягають доходи, одержані за звітній податковий період фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт), у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної соби. А якщо фізична особа отримує інші доходи, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими законом з питань оподаткування доходів фізичних осіб для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності. Загальним оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручкою у грошовій та натуральній формі) і документально пітвердженими витратами, безпосереньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу.

Так, за правилами п.1.15 ст. 1 Закону № 889 податковий агент - це юридична або фізична особа, яка незалежно від свого організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону (889-15) .

При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не є податковм агентом відносно ПП ОСОБА_6, оскільки останній не є працівником товариства, а тому має самостійно сплачувати податки від своєї підприємницької діяльності.

Таким чином, є не обгрунтованими доводи відповідача з приводу того, що позивач повинен нести відповіальність за ненарахування, неутримання та невиплату з доходу ПП ОСОБА_6 прибуткового податку.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалене по справі судове рішення апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судове рішення апеляційної інстанції скасуванню не підлягає, як таке, що прийняте за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2008 року по справі № 9/160-07-АП (22-а-0101/08 (1186)) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.