Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. – головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.,

Стародуба О.П.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року в справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Київського міського військового комісаріату про призначення пенсії,

У липні 2007 року ОСОБА_6 звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що 25 червня 2007 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Київського міського військового комісаріату із заявами про призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) , в задоволенні яких було відмовлено.

Вважаючи дії відповідачів такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення, просив зобов’язати призначити пенсію за вислугу років відповідно до пункту "б"частини першої статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 10 грудня 2007 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом заступника Міністра оборони України від 26 березня 1992 року №28 ОСОБА_6 звільнено в запас на підставі пункту "г"статті 59 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (за обмеженим станом здоров’я) з посади викладача військової кафедри №2 відділення військової підготовки Київського університету ім. Т.Г. Шевченко.

На час звільнення календарна вислуга років складала 19 років 07 місяців 16 днів, у пільговому обчисленні –19 років 09 місяців.

Крім проходження військової служби позивач продовжував трудову діяльність внаслідок чого загальний трудовий стаж на час звернення за призначенням пенсії становив 34 роки.

25 червня 2007 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Київського міського військового комісаріату із заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" (2262-12) , в задоволенні якої відмовлено.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відмовляючи у призначенні пенсії відповідачі помилково посилалися як на необхідну умову наявності у особи на час звільнення 45-річного віку та 25-річного трудового стажу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відмовляючи у задоволенні заяви Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві діяло відповідно до вимог статті 12 України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"в редакції, чинній на час звернення з такою заявою, оскільки необхідними вимогами були наявність відповідного віку та стажу саме на час звільнення з військової служби.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України"Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Відповідно до пункту "б"зазначеної статті, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, інші особи, зазначені у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

На час звернення позивача з заявами до органів Пенсійного фонду у нього було відсутнє право на призначення пенсії на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, передбачених статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2009 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.