К-15084/10-С Про скасування податкового повідомлення-рішення - 21.09.2011 Прийняття

У квітні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрімпекс"звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001192308/0 від 26.03.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що ним правомірно та на підставі належним чином оформлених податкових накладних було сформовано податковий кредит. Також позивач послався на те, що на час видачі податкових накладних контрагент ТОВ "НВФ "Інтермодуль-Груп"був платником податку на додану вартість та значився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. А отже, визнання недійсними в подальшому відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16.03.2007 року установчих та реєстраційних документів ТОВ "НВФ "Інтермодуль-Груп"та анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість не може бути підставою для позбавлення права на формування позивачем податкового кредиту.

За посиланням податкового органу, позивачем не було надано належних доказів, які підтверджують реальність господарської операції. Платіжні доручення про здійснення оплати по вказаній угоді лише свідчать про факт перерахування грошових коштів. Факту переміщення товару позивачем надано не було.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2008 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Солом’янському районі м. Києва оскаржила його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції мотивів порушення названим судом норм матеріального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань правових відносин з ТОВ "НВФ "Інтермодуль-Груп"за період з 01.08.2006 року по 31.12.2006 року, за наслідками якої складено Акт № 3688/23-08-32103271 від 17.03.2008 року (далі –Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.2.4. пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 257 221,00 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення –рішення № 0001192308/0 від 26.03.2008 року про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 3 385 832,00 грн., у тому числі 2 257 221,00 грн. основного платежу та 1 128 611,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій між позивачем та ТОВ "НВФ "Інтермодуль-Груп"було укладено договір № 18 від 02.08.2006 року щодо поставки продукції в асортименті відповідно до специфікацій всього на суму 11 290 667,62 грн. (2 257 221,00 грн. податок на додану вартість).

Податок на додану вартість у розмірі 2 257 221,00 грн. позивачем було включено до складу податкового кредиту у податкових деклараціях з податку на додану вартість за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2006 року.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон України від 03.04.1997 року №168/97-ВР (168/97-ВР) ) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(далі - Закон України від 28.12.1994 року (334/94-ВР) №334/94 –ВР) визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94 –ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової зв’язності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (z0128-98) перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до підпункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є офіційне з’ясування всіх обставин у справі.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов’язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Проте, в порушення вказаних вимог норм процесуального права суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу про безтоварність операцій, не витребували у позивача, зокрема, товарно-транспортні накладні на здійснення перевезень придбаних запчастин до тепловозів, як на підтвердження реальності господарських операцій. Належна правова оцінка цим відомостям надана не була. Проте, це має важливе значення для правильного вирішення даного спору по суті.

Суд касаційної інстанції зазначає про те, що у разі підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність операцій, –визначення податкового кредиту по операціях з придбання запчастин до тепловозів було б безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів проведення розрахунків.

Крім того, у постанові суду апеляційної інстанції зазначено про те, що транспортування та вантажні роботи проводились за рахунок покупця ДП МТЗЗТ України "Укрзалізничпостач". Розрахунки між суб’єктами господарювання проводились у безготівковій формі.

Проте, з оскаржуваного судового рішення не вбачається, на підставі яких саме доказів суд апеляційної інстанції дійшов вказаних висновків. Постанова не містить посилання на відповідні договори між позивачем та ДП МТЗЗТ України "Укрзалізничпостач", платіжні документи, тощо. Належні докази також відсутні у матеріалах справи.

Згідно з частиною першою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2008 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року в даній справі скасувати, а матеріали справи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.