колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Гаманка О.І., Кобилянського М.Г., Стародуба О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, фінансово-економічної служби штабу Західного оперативного командування про визнання дій незаконними та стягнення заборгованості з виплати надбавки за безперервну службу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року,

У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що проходив військову службу в Збройних Силах України, зокрема, з травня 2003 року по червень 2005 року проходив службу на посадах –офіцера групи охорони, патрульно-постової служби і організації діяльності Військової служби правопорядку та начальника групи оперативних чергових –старшого оперативного чергового Чернівецького зонального відділення Військової служби правопорядку, яке в червні 2005 року було розформовано. Його безперервна військова служба у Збройних Силах України складала 20 років, тому відповідно до Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу"від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) він мав право на щомісячну надбавку за безперервну військову службу у Збройних Силах України у відсотках до грошового забезпечення залежно від стажу служби, а саме в розмірі 70%. Вважаючи, що надбавка за безперервну військову службу йому виплачувалась в заниженому обсязі, просив визнати дії Міністерства оборони України незаконними; зобов’язати відповідача донарахувати зазначену надбавку за періоди з 1 травня 2003 року до 1 березня 2004 року та з 1 квітня 2005 року по 25 червня 2006 року; зобов’язати відповідача виплатити проіндексовану різницю між фактично виплаченою сумою надбавки та її юридичним розміром на загальну суму 5054,29 грн. та стягнути з нього моральну шкоду в розмірі 2500 грн.

Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Міністерства оборони України та фінансово-економічної служби штабу Західного оперативного командування щодо нарахуванню та виплати ОСОБА_1 надбавки за безперервну військову службу згідно Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України та Управління державної охорони України за безперервну службу"від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) в заниженому розмірі. Зобов’язано відповідачів Міністерство оборони України, фінансово-економічну службу штабу Західного оперативного командування виплатити ОСОБА_1 недоплачену надбавку за безперервну військову службу, яка передбачена Указом Президента України від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) в сумі 7286 грн., виходячи з максимального розміру надбавки 70 % за період з червня 2003 року по березень 2004 року. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 2500 грн. відмовлено. Стягнуто з відповідачів в дохід держави судовий збір в розмірі 72,86 грн.

Додатковою постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 2 листопада 2007 року в резолютивній частині постанови Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2007 року зазначено: "Зобов’язати відповідачів Міністерство оборони України, Фінансово-економічну службу штабу Західного оперативного командування виплатити ОСОБА_1 недовиплачену грошову надбавку за безперервну військову службу, яка передбачена Указом Президента України № 389 від 05.05.2003 року (389/2003) в сумі 7286 гривень виходячи з максимального розміру надбавки 70 % за період з червня 2003 року по листопад 2003 року та з квітня 2004 року по березень 2005 року."

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України, фінансово-економічної служби штабу Західного оперативного командування задоволено. Постанову Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 вересня 2007 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судом апеляційної інстанції порушення норм чинного матеріального і процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильного судового рішення, позивач просить скасувати постановлене судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судові рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 9 листопада 1982 року по 9 лютого 2005 року на різних посадах, зокрема, в період з 3 квітня 2002 року до 11 червня 2003 року –на посаді старшого помічника коменданта гарнізону, в період з 11 червня 2003 року до 6 липня 2004 року –на посаді офіцера групи охорони, патрульно-постової служби та організації діяльності Військової служби правопорядку у гарнізонах, з 6 липня 2004 року по день звільнення –на посаді начальника групи оперативних чергових –старшого оперативного чергового Чернівецького зонального відділення Військової служби правопорядку Західного територіального управління Військової служби правопорядку, де находився на фінансовому забезпеченні. Указом Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу"від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) було надано Міністрові оборони України, Міністрові внутрішніх справ України, Голові Державної прикордонної служби України та Начальнику Управління державної охорони України право встановлювати військовослужбовцям відповідно Збройних Сил України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України щомісячні надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України, внутрішніх військах, у Державній прикордонній службі та Управлінні державної охорони України у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків. Порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Міністром оборони України, Міністром внутрішніх справ України, Головою Державної прикордонної служби України та Начальником Управління державної охорони України.

Згідно зі статтею 2 зазначеного Указу (389/2003) виплату надбавок здійснювати з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України.

Відповідно до положень цього Указу (389/2003) Міністром оборони України наказом від 26 травня 2003 року № 149 було затверджено Інструкцію про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за безперервну військову службу в Збройних Силах України (z0411-03) , а також систематично, в залежності до наявного фонду грошового забезпечення, встановлювались розміри надбавки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачу зазначена грошова надбавка встановлювалась та виплачувалась відповідно до положень Указу Президента України від 5 травня 2003 року № 389 (389/2003) та виданих на його виконання наказів і розпоряджень Міністра оборони України.

З цих же підстав суд апеляційної інстанції правильно визначив, що вимоги позивача щодо виплати йому зазначеної надбавки у максимальному розмірі не ґрунтуються на положеннях зазначеного Указу (389/2003) та не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, підстави для його скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.