Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

при секретарі Кравченко В.О.

за участю представників

позивача Романченко О.І.

відповідача Сосонського О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

на постанову Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2007

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2007

у справі № 14/58

за позовом Відділу Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області

до Державної податкової інспекції у м. Кіровограді

про скасування акту, -

Постановою Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2007, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Кіровограді від 09.10.2006 № 0001961730/0, від 14.12.2006 № 0001961730/1 про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 668104,65 грн. основного платежу та 1336209,30 грн. штрафних санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати держмита в сумі 3,40 грн.

ДПІ у м.Кіровограді подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 09.10.2006 № 0001961730/0 про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 668104,65 грн. основного платежу та 1336209,30 грн. штрафних санкцій прийнято на підставі акту перевірки від 27.09.2006 № 81-23-1/08596937 за період з 01.07.2003 по 30.06.2006, яким зафіксовано порушення позивачем вимог:

п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, яке полягало у тому, що позивач не нараховував та не сплачував до бюджету податок з доходів фізичних осіб, з отриманого платниками податку від працедавця додаткового блага у вигляді сум грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку;

п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 16.1 ст. 16, п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, яке полягало у тому, що позивач як податковий агент за період з 01.01.2005 по 30.06.2006 не нараховував та не сплачував податок з доходів фізичних осіб до бюджету при нарахуванні (виплаті) атестованим працівникам оподатковуваного доходу - грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби. Податковий орган встановив, що утриманий податок з доходу атестованих працівників згідно з відомостями нарахування заробітної плати утримувався, але не знайшов свого відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 64111 (податок з доходу утриманий з атестованих працівників). Утриманий податок було направлено на цільове фінансування та цільове надходження, за рахунок якого в подальшому провадилась виплата грошової компенсації особам рядового і начальницького складу.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Як правильно встановлено судами, позивач у період з 01.07.2003 по 30.06.2006 укладав з кандидатами на службу в органах внутрішніх справ та спеціалізованими навчальними закладами Державного департаменту служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України договори, за якими зобов’язався оплатити підготовку таких кандидатів у таких навчальних закладах та після отримання кандидатом спеціальних знань та свідоцтва про присвоєння кваліфікації "охоронник"призначити його на відповідну посаду.

За підготовку кандидата на службу в органи внутрішніх справ України за програмою початкової підготовки кандидатів на посади рядового та молодшого начальницького складу підрозділів ДСО з наданням професії охоронника позивач сплачував кошти на користь спеціалізованих навчальних закладів Державного департаменту служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України.

Витрати відносив до складу валових витрат на підставі п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" як такі, що понесені з метою підготовки чи перепідготовки працівників для досягнення підприємством позитивних результатів у здійсненні господарської діяльності, оскільки метою проведення підготовки чи перепідготовки працівників є створення інтелектуального потенціалу підприємства для досягнення цим же підприємством значних позитивних результатів у здійснюваній господарській діяльності.

Підприємство як суб'єкт господарювання є вільним у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Предметом договору у сфері господарської діяльності підприємства може бути підготовка чи перепідготовка працівників.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про те, що витрати підприємства, пов'язані з професійною підготовкою, перепідготовкою або підвищенням кваліфікації працівників за профілем діяльності такого підприємства, є витратами на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю підприємства, і не вважаються особистими доходами (додатковим благом) працівників у розумінні п.п. 4.2.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV (889-15) .

Суд касаційної інстанції також знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність з боку позивача порушень вимог п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 16.1 ст. 16, п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003 № 889-IV, які зобов’язують податкового агента, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримувати податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону, та сплачувати такий податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Суди правильно застосували дану норму Закону "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) з урахуванням п. 22.7 ст. 22 його Прикінцевих положень, за якими суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Прикінцеві положення Закону (889-15) встановлюють виняток із загального правила, вказують, яким чином регулюються дані спеціальні відносини, тому саме положення даної норми Закону (889-15) підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи вищенаведену норму Закону (889-15) , а також зміст Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (44-2004-п) (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, суди дійшли правильного висновку про відсутність порядку, який би передбачав сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб начальницького і рядового складу підрозділів Державної служби охорони при МВС України та отримання рівноцінної компенсації з бюджету цих коштів, на чому наполягає податкова інспекція.

Зважаючи на викладене, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних і обґрунтованих судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Кіровограді залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Кіровоградської області від 23.04.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2007 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .