АС Про визнання недійсними господарських зобов'язань за усними угодами по проведенню операцій з купівлі - продажу товарів та паливно-мастильних матеріалів на підставі податкових накладних - 21.09.2011 Прийняття

Постановою Господарського суду Сумської області від 07.06.2007, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2007, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Шосткінська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судові рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача-1, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ТОВ "Нафта"придбало у ТОВ "Постачальник-ПТК"послуги та товарно-матеріальні цінності, що підтверджується податковими та видатковими накладними, та здійснило розрахунок у безготівковій формі протягом березня-червня 2005 року на загальну суму 471000 грн.

Податковий орган вважає, що сторони, укладаючи угоду, діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки така угода використана ними для приховування протизаконних дій їх посадових осіб. В обґрунтування цього посилається на те, що станом на 27.12.2005 ТОВ "Постачальник-ПТК"звітує з нульовими показниками. Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 15.02.2006 у справі № 2-363-1/06 визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав вважати вчинення сторонами угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, оскільки вважає, що вищевикладені обставині не можуть свідчити про наявність цієї мети.

Необхідними умовами для визнання недійсним договору є його укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання протиправних наслідків.

Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірної угоди не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірної угоди.

Порушення платником податків певних правил оподаткування тягне за собою відповідальність, передбачену податковим законодавством, і само по собі не може бути виключною підставою для висновку про укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів та свідоцтва платника ПДВ однієї сторони угоди недійсними, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку на додану вартість сам по собі не тягне безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.

Як достовірно встановлено судами попередніх інстанцій на час розгляду справи, ТОВ "Постачальник-ПТК"значиться у ЄДРПОУ.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості про підприємство.

Утім, суди не врахували, що вимоги про визнання недійсним правочину (угоди, господарського зобов’язання), яке завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову з огляду на таке.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби могли звертатися до судів із позовами на підставі ч. 1 ст. 208 Господарського процесуального кодексу України про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину мав бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Для стягнення вказаних санкцій необхідною умовою є наявність умислу на укладення (вчинення) угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

За недоведеністю існування такої мети, відсутністю підстав вважати угоду нікчемною, відсутні і підстави для задоволення позову в частині застосування санкцій, встановлених за вчинення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав вважати спірну угоду такою, що вчинена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, а відтак, і вважати її нікчемною, вважає, що провадження у справі щодо розгляду позовних вимог про визнання угоди недійсною підлягає закриттю із скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій у цій частині, а в решті оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін.

При цьому суд касаційної інстанції з огляду на встановлену обставину щодо укладення та виконання сторонами спірної угоди у червні 2005 року зазначає про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, ще й з тих підстав, що річний строк, передбачений ст. 250 цього Кодексу, для застосування адміністративно-господарських конфіскаційних санкцій, перебіг якого розпочинається з дня порушення суб’єктом господарювання установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, на час звернення до суду з позовом (лютий 2007 року) закінчився.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Шосткінської міжрайонної державної податкової інспекції задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Сумської області від 07.06.2007 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2007 у частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними господарських зобов’язань скасувати та закрити провадження у справі, в решті дані судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .