Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010

у справі № 2а-11685/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибальський рай"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва,

треті особи : 1. Київська міська рада,

2. Головне управління земельних ресурсів Київської державної міської адміністрації

про скасування податкових повідомлень - рішень, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Оболонському районі м.Києва від 17.03.2010 № 0000012304/1 ТА ВІД 21.05.2010 № 0000012304/2.

ДПІ у Оболонському районі м.Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст.ст. 2, 13, 14, 27 Закону України "Про плату за землю", п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про прядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Податкове повідомлення-рішення від 17.03.2010 № 0000012304/1 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з орендної плати за землю у загальній сумі 163440,38 грн., у тому числі 108960,25 грн. основного платежу та 54480,13 грн. штрафних (фінансових) санкцій, прийнято на підставі акту перевірки № 804/2304/32621847 від 30.12.2009, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України "Про плату за землю" та п. 4.3 ст. 4 Договору оренди земельної ділянки.

Порушення, в наслідок якого, на думку податкового органу, занижено податкове зобов’язання з плати за землю, пов’язано з такими обставинами.

На підставі рішення Київської міської ради від 23.12.2006 року № 501/558 (ra-501023-06) між ТОВ "Рибальський рай"та Київською міською радою 13.07.2007 укладена угода (договір) оренди земельної ділянки, розташованої по вул. Червонофлотській, 33 в Оболонському районі м. Києва.

Пунктом 4.3 договору визначено, що у випадку, якщо договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом п’яти місяців з моменту набуття чинності рішенням Київської міської ради, зазначеним у п. 1.1 цього договору, розмір орендної плати, зазначений у п. 4.2 договору, на період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п’ятикратному розмірі, але не більше 10% на місяць від нормативної оцінки земельної ділянки. Дана норма міститься у прийнятому рішенням Київради від 15.07.2004 № 457/1867 (ra0457023-04) п. 7 ст.28 Регламенті розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м.Києві.

Позиція податкового органу полягає у тому, що позивач занизив податкове зобов’язання з плати за землю у сумі 108960,25 грн. в результаті невиконання вимог 4.3. ст. 4 договору, оскільки рішення Київради прийнято 23.12.2006, а договір підписаний 13.07.2007, тобто пізніше терміну передбаченого п. 4.3 договору.

Враховуючи положення ст. 20 та ст. 125 Земельного кодексу України, п. 2 ст. 28 Регламенту розгляду питань щодо набуття та реалізації права користування землею в м.Києві, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що вказаний договір оренди вважається укладеним з 13.07.2007 –з часу державної реєстрації Головним управлінням земельних ресурсів.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі та надали їм правильну правову оцінку на підставі норм законодавства, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV (2505-15) , чинного на час виникнення спірних відносин) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Виходячи з положень ст. 15 Закону України "Про плату за землю"від 03.07.1992 № 2535-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) обов’язок землекористувача зі сплати орендної плати виникає з дня виникнення права користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 125 Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Зважаючи на наведені положення законодавства, суд касаційної інстанції знаходить правильними висновки судів попередніх інстанцій про виникнення у позивача обов’язку зі сплати орендної плати тільки з 13.07.2007 - дня державної реєстрації договору та виникнення права користування земельною ділянкою.

Оскільки до 13.07.2007 договір оренди земельної ділянки не діяв, до вказаної дати у сторін договору не виникло прав та обов’язків, пов’язаних з умовами такого договору, що виключає висновок про порушення позивачем вимог ст. 14 Закону України "Про плату за землю" та умов договору, зокрема його п. 4.3.

Як було достовірно встановлено судами попередніх інстанцій, з 13.07.2007 –часу набрання договором чинності, виникнення у позивача права користування земельною ділянкою та виникнення обов’язку зі сплати орендної плати, позивач належним чином виконував умови договору та сплачував орендну плату своєчасно та у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом не наводились аргументи щодо прострочення визначеного рішенням Київської міської ради строку укладення договору оренди земельної ділянки з вини позивача та доказів цьому не надавалося. Укладення договору з простроченням вказаного терміну не з вини позивача виключає висновок про виникнення у позивача зобов’язання щодо сплати орендної плати у розмірі, визначеному п. 4.3 договору.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2010 –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданої через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .