Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Черпіцької Л.Т., Цуркана М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за касаційними скаргами Рівненської митниці, заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Рівненської митниці про визнання рішень неправомірними, -

У грудні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської митниці, в якому просило: визнати протиправною та скасувати картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України №№ 204000002/2007/000509 та 204000002/2007/000510 від 03.12.2007 року; зобов’язати відповідача здійснити митне оформлення вантажу на підставі поданої вантажної митної декларації з необхідними документами.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем були порушені приписи чинного законодавства щодо порядку митного оформлення товару в частині відстрочки сплати ПДВ шляхом видачі податкового векселя.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року, позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними та скасовані картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску транспортних засобів через митний кордон України № 204000002/2007/000509 та №204000002/2007/000510 від 03.12.2007 року, видані Рівненською митницею.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Рівненська митниця та заступник прокурора Рівненської області звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2007 року ВАТ "Рівнеазот" була подана до Рівненської митниці вантажно-митна декларація з необхідним пакетом документів для митного оформлення вантажу, при цьому сплату ПДВ при ввезенні товару було відстрочено на підставі податкового векселя. Відповідачем було відмовлено у здійсненні митного оформлення з видачею карток відмови № 204000002/2007/000509 та № 204000002/2007/000510 від 03.12.2007 року. Підставою відмови були порушення вимог абз. 4 ч. 2 ст. 88 Митного кодексу України в частині ненадання відомостей, передбачених абз. 2 п. 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 року № 1104 (1104-97-п) .

Суди попередніх інстанцій задовольняючи частково позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування карток відмови, посилалися на ті обставини, що позивачем при митному оформленні товару були подані необхідні документи, передбачені законодавством, а відповідачем не наведені причини відмови.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновком судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 Митного кодексу України декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом (92-15) ; на вимогу митного органу пред’явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори.

Згідно з п. 11.5. ст. 11 Закону України "Про податок на додану вартість" з моменту набрання чинності цим Законом (168/97-ВР) платники податку при імпорті товарів на митну територію України можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій надається платнику податку.

Аналогічна норма міститься і в Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 року № 1104 (1104-97-п) , відповідно до п. 3 якого зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя.

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів приходить до висновку, що видача податкового векселя у цьому випадку є відстроченням сплати податку на додану вартість.

Статтею 65 Закону України від 1912.2006 року N 489-V (489-16 ) "Про Державний бюджет України на 2007 рік", встановлено, що у 2007 році заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов`язань суб`єктів господарювання за податками, зборами (обов`язковими платежами).

Норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , які дозволяють особі надавати митним органам податковий вексель на суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість, є загальними щодо зазначених правовідносин.

Судами правильно встановлено, що на період виникнення правовідносин щодо застосування вексельної форми розрахунків з податкових зобов’язань були наявні нормативно-правові акти, а саме: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (489-16) , які мали однакову юридичну силу, але по різному встановлювали порядок оплати податкового зобов’язання, в тому числі із застосуванням податкового векселя на суму податкового зобов’язання. Отже, для вирішення цього спору необхідно визначитися, який з вказаних законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмету правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, необхідно встановити положення яких рівнозначних за юридичною силою законів були діючими: Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) чи Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (489-16) .

Судами встановлено, що на момент виникнення спірних відносин положення ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були діючими. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Виходячи з наведеного, дії відповідача по відмові у здійсненні митного оформлення товару із застосуванням векселя, тобто відстрочкою оплати податкових зобов’язань, та прийнятті картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України не можна визнати неправомірними, оскільки відповідач на час спірних правовідносин діяв відповідно до встановлених та діючих норм Закону (489-16) .

Згідно наведеного, задовольняючи позовні вимоги, суди першої і апеляційної інстанцій необґрунтовано послалися на ті обставини, що у картці відмови відсутні посилання на вимогу ст. 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Таким чином, норма статті 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" про заборону надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань поширюється на правовідносини щодо погашення податку на додану вартість на митному кордоні шляхом пред’явлення податкового векселя і як спеціальна норма має перевагу при застосуванні. Отже, погашення податку на додану вартість шляхом пред'явлення податкового векселя у 2007 році заборонено.

Колегія суддів не може погодитися з рішеннями судів попередніх інстанцій щодо скасування картки відмови з тих підстав, що в ній відсутні посилання на ст. 63 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ч. 6 ст. 86 Митного Кодексу України відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

За змістом п. 1 Порядку оформлення й використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби від 12 грудня 2005 року № 1227 (z1562-05) , картка відмови - це письмове повідомлення заінтересованим особам про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України

На день прийняття рішення про відмову в митному оформленні товару діяла ст. 65 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", що унеможливлювало виконання відповідачем дій по митному оформленню товару шляхом прийняття податкового векселя на суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні та пропуску транспортних засобів через митний кордон України № 204000002/2007/000509 та № 204000002/2007/000510 від 03.12.2007 року, виданих Рівненською митницею.

Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанції, а касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційні скарги Рівненської митниці, заступника прокурора Рівненської області задовольнити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2008 року скасувати, ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" до Рівненської митниці про визнання протиправними дій та скасування карток відмови в прийнятті митної декларації 204000002/2007/000509 та 204000002/2007/000510 від 03.12.2007 року відмовити.

постанова набирає чинності через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.