К-27225/09-С Про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання суми такою, що підлягає відшкодуванню - 19.07.2011 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року

та постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.12.2007 року

по справі № 11/275а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Льон"

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання суми такою, що підлягає відшкодуванню, -

У липні 2007 року ТОВ "Бімекс-Льон" звернулось до суду з позовом до ДПІ у м. Чернігові про скасування податкового повідомлення-рішення від 10.07.2007 року №0003362320/0 та визнання суми 9849,00 грн. податку на додану вартість такою, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету у складі 40822,00 грн. ПДВ, заявленого позивачем до бюджетного відшкодування у декларації з податку на додану вартість за березень 2007 року.

Постановою Господарського суду Чернігівської області від 04.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника в установі банку за березень 2007 року, за результатами якої встановлено порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, абз. "а" п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", завищено бюджетне відшкодування з ПДВ за березень 2007 р. на 9849,00 грн.

За наслідками перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2007 року № 0003362320/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 9849,00 грн.

На думку податкового органу, оскільки договірна ціна не відповідає рівню звичайних цін, ним самостійно має бути визначено звичайну ціну. При цьому, відповідач, як на підставу самостійного визначення звичайних цін, посилається на п.п. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону № 168/97-ВР.

Відповідно до п.п. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно із п.п. 1.20.8. п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, встановлених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого п.п. 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) , в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем при визначенні звичайної ціни не використовувалися приписи п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, хоча надані позивачем документи давали можливість для визначення звичайної ціни саме на підставі цього пункту. При цьому відповідачем не вказано, чому звичайна ціна не може бути визначена з використанням вищезазначеної норми Закону (334/94-ВР) .

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що у відповідача не було правових підстав визначення звичайної ціни із застосуванням норми п.п. 1.20.51 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, оскільки ця норма застосовується лише у випадку, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2009 року та постанову Господарського суду Чернігівської області від 04.12.2007 року по справі № 11/275а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.