Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Островича С.Е.

Федорова М.О.

Шипуліної Т. М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2009 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року

по справі № 2а-7288/08

за позовом Повного товариства "Двойкін і компанія "Ломбард "Акцептор"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

У липні 2008 року Повне товариство "Двойкін і компанія "Ломбард "Акцептор" звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова від 04.06.2008 року № 0000152200/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2009 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року, за результатами якої встановлено порушення вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а саме: не включено до складу податкових зобов'язань суму ПДВ, що повинна була бути нарахована від продажу нежитлового приміщення, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2007 року на суму 16775 грн.

За наслідками перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2008 року № 0000152200/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання 25162,50грн. з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, робіт, послуг, в т.ч. за основним платежем 16775,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 8387,50 грн.

Відповідач не погоджується з вартістю продажу нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу від 11.10.2007 року, укладеним між позивачем та громадянами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у сумі 45000,00 грн., оскільки договірна ціна, на його думку, не відповідає рівню звичайних цін, а відтак податковим органом самостійно визначено звичайну ціну.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому в силу вимог п. 1.18 ст. 1 цього ж Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) врегульовано п.п. 1.20.2 п. 1.20 цієї ж статті Закону (334/94-ВР) .

З огляду на приписи п.п. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, яким передбачено донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, відсутність законодавчо визначеної методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методами виключає і можливість донарахування зобов'язань за результатами застосування звичайних цін.

Згідно з п.п. 4.3.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків. Порядок застосування непрямих методів визначення суми доходів фізичної особи визначається з урахуванням норм закону з питань оподаткування доходів фізичних осіб.

На час виникнення спірних правовідносин відповідний закон не приймався. Отже, методика визначення податкових зобов'язань за непрямими методами наразі законодавчо не визначена.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що відповідачем у встановленому законом порядку не доведено невідповідність ціни продажу нежитлового приміщення за договором купівлі-продажу від 11.10.2007 року.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2009 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2008 року по справі № 2а-7288/08 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.