Вищий адміністративний суд України у складі:

Розглянувши відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 КАС України в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" до Державної інспекції з енергозбереження про визнання протиправним рішення та скасування постанови,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Форіца" звернулось до Державної інспекції з енергозбереження з цим позовом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року позов задоволено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що територіальним управлінням Державної інспекції з енергозбереження по Донецькій області проведено комплексну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" щодо використання паливно-енергетичних ресурсів.

За результатами перевірки складено акт № 18-6/89-14/М від 23 липня 2008 року.

Перевіркою встановлено факти марнотратного споживання, прямих витрат, неекономного та неефективного використання палива: робота котла із зниженням ККД. Втрати природного газу склали –8,56 тис. м3/рік.

Постановою № 18-6/103-КП14/М від 26 серпня 2008 року до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" застосовано підвищену плату за перевитрати палива (природного газу).

Не погоджуючись з цим рішенням, підприємство звернулось з позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, щодо його обґрунтованості.

Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції і дійшов висновку, що підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів зазначає, що такі висновки судів є передчасними.

Правові, економічні, соціальні та екологічні основи енергозбереження для всіх підприємств, об'єднань та організацій, розташованих на території України, а також для громадян визначає Закон України "Про енергозбереження" (74/94-ВР) .

Відповідно до ст. 1 Закону метою законодавства про енергозбереження є регулювання відносин між господарськими суб'єктами, а також між державою і юридичними та фізичними особами у сфері енергозбереження, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням паливно-енергетичних ресурсів, забезпечення заінтересованості підприємств, організацій та громадян в енергозбереженні, впровадженні енергозберігаючих технологій, розробці і виробництві менш енергоємних машин та технологічного обладнання, закріплення відповідальності юридичних і фізичних осіб у сфері енергозбереження.

Згідно з пп. е) ч. 1 ст. 11 Закону економічні заходи для забезпечення енергозбереження передбачають введення плати за нераціональне використання паливно-енергетичних ресурсів у вигляді надбавок до діючих цін та тарифів залежно від перевитрат паливно-енергетичних ресурсів щодо витрат, встановлених стандартами.

Відповідно до абзацу 2 розділу ІІ додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 1993 року № 699 (699-93-п) "Про заходи щодо ефективного використання газу та інших паливно-енергетичних ресурсів в народному господарстві'якщо перевитрати газу та інших паливно-енергетичних ресурсів викликані недодержанням технологічної дисципліни (незадовільний стан устаткування, відсутність або недотримання роботи устаткування за режимними або технологічними картами, відсутність теплоутилізаційного устаткування, систем автоматики), споживач сплачує за річний обсяг перевитрат газу та інших паливно-енергетичних ресурсів у двократному розмірі встановленої на них ціни. Плата вноситься одразу після обстеження підприємства Державною інспекцією з енергозбереження.

Порядок проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях, усунення фактів їх неефективного використання затверджено наказом Держкоменергозбереження від 04 серпня 2000 року № 64 (z0653-00) .

Згідно з п. 8 цього Порядку (z0653-00) за результатами перевірки визначаються обсяги нераціонального використання енергоресурсів, до яких належать: прямі втрати ПЕР, спричинені безгосподарною діяльністю працівників; марнотратне споживання ПЕР, викликане їх перевитратами внаслідок недотримання вимог до діючих технологій та обладнання, систем енерго- та теплопостачання, а також огороджувальних конструкцій споруд в опалювальний сезон, визначених режимними та технологічними картами, проектною документацією, паспортами на діюче обладнання, у тому числі систематичне використання на холостому ходу силових трансформаторів, електродвигунів, електропечей та іншого обладнання, що працює з використанням енергоресурсів; споживання ПЕР понад показники питомих витрат, визначених системою державних стандартів, а до введення їх у дію - міжгалузевими, галузевими, регіональними та загальнозаводськими нормами питомих витрат енергоресурсів.

Пунктами 12, 15, 18 Порядку (z0653-00) встановлено, що за результатами перевірки інспектор складає акт.

Рішення про сплату підвищеної плати за неефективне використання енергоресурсів приймається відповідно до законодавства України на підставі акта перевірки підприємства, складеного інспектором, і оформлюється постановою про сплату підвищеної плати.

Порядок нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 786 (786-97-п) .

Частиною 1 цього Порядку (786-97-п) встановлено, що нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів у суспільному виробництві України здійснюється з метою раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів і є основою для застосування економічних санкцій за їх нераціональне використання та запровадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження.

Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів не передбачає втручання держави у господарську діяльність підприємств, пов'язану з обмеженням обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів або обсягів виробленої продукції. Воно є інструментом усунення нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, викликаного безгосподарністю та застосуванням застарілих технологій. Основними важелями цього механізму є матеріальне заохочення економії паливно-енергетичних ресурсів та фінансова відповідальність за їх нераціональне використання.

Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів використовується також для прогнозування обсягів споживання паливно-енергетичних ресурсів у регіонах, галузях та у цілому в державі.

Основою для запровадження економічних механізмів стимулювання енергозбереження є прогресивні показники норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, а для застосування економічних санкцій та адміністративних штрафів - міжгалузеві, галузеві та регіональні норми питомих витрат.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 17 цього ж Порядку (786-97-п) норми витрат паливно-енергетичних ресурсів - це затверджений уповноваженим на те Кабінетом Міністрів України органом виконавчої влади показник їх використання на одиницю виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг встановленої якості (далі - одиниця продукції), орієнтований на прогресивне виробництво.

Норми витрат паливно-енергетичних ресурсів повинні встановлюватися з урахуванням особливостей конкретного виробництва, як правило, на рівні підприємства, установи, організації (далі - підприємство). Диференціація норм за конкретними технологіями чи видами споживання здійснюється підприємством самостійно на основі міжгалузевих та галузевих методик. Ці норми не повинні перевищувати встановлених показників міжгалузевих та галузевих типових норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів для певних видів споживання.

Відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 року № 935 "Про організацію державного контролю за ефективним (раціональним) використанням паливно-енергетичних ресурсів" (935-2008-п) розрахунок обсягів неефективного (нераціонального) використання паливно-енергетичних ресурсів понад показники нормативних значень їх витрат, що встановлені стандартами, а у разі відсутності стандартів - нормами питомих витрат палива та енергії або нормативами витрат паливно-енергетичних ресурсів, проводиться у перерахунку на річне споживання, крім випадків, що підтверджені документально, за період від дня настання до їх виявлення, але не більш як за один рік від дня порушення таким суб'єктом установлених актами законодавства правил, згідно з методиками визначення та розрахунку втрат (перевитрат) паливно-енергетичних ресурсів, які затверджуються НАЕР в установленому порядку.

Спір між сторонами виник внаслідок того, що, на думку позивача, висновки відповідача щодо нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів є помилковими.

Судами встановлено, що до таких висновків відповідач дійшов, застосовуючи Методику визначення нераціонального використання паливно-енергетичних ресурсів, затверджену наказом Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів від 13 грудня 2006 року № 89.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана Методика не зареєстрована у Міністерстві юстиції України, а тому її застосування є незаконним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на такі обставини уваги не звернув.

Між тим, Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до пункту 6 Указу Кабінету Міністрів України постановлено затвердити до 1 грудня 1992 року Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади (731-92-п) , органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи та інтереси громадян або носять міжвідомчий характер.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) .

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення (731-92-п) державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції (254к/96-ВР) та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Пунктом 4 Положення (731-92-п) передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що: а) зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Пунктом 5 Положення (731-92-п) передбачено, що на державну реєстрацію не подаються акти: а) персонального характеру (про склад комісій, призначення на посаду і звільнення з неї, заохочення працівників тощо); б) дія яких вичерпується одноразовим застосуванням, крім актів про затвердження положень, інструкцій та інших, що містять правові норми; в) оперативно-розпорядчого характеру (разові доручення); г) якими доводяться до відома підприємств, установ і організацій рішення вищестоящих органів; д) спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що не мають нових правових норм; е) нормативно-технічного характеру (державні стандарти, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, форми звітності та інші).

Згідно з пунктом 15 Положення (731-92-п) міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, органи господарського управління і контролю направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Отже, визначаючи чинність та можливість застосування Методики, суди повинні встановити, чи містить вона нові правові норми, чи зачіпає права, свободи й законні інтереси громадян, чи має міжвідомчий характер.

Вказані обставини не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі. Підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч.1 ст. 220 КАС України).

Порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного з’ясування обставин в адміністративній справі унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2009 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.