Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Гордійчук М.П.

Калашнікової О.В.

Леонтович К.Г.

Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальності "Фірма""Артеміда"на постанову Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року

у справі № 5/1785-19/333А (№ 2а-12021/08/9104)

за позовом Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області

до Товариства з обмеженої відповідальності "Артеміда"

Товариства з обмеженої відповідальності "Лія-Сан"

за участю Прокурора Львівської області

про визнання недійсним господарського зобов’язання

У вересні 2006 року Державна податкова інспекція у м. Трускавець Львівської області звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженої відповідальності "Артеміда", Товариства з обмеженої відповідальності "Лія-Сан"про визнання недійсним господарського зобов’язання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року та застосування наслідків, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України.

Постановою Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим у справі рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Артеміда" оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом першим частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

17.03.2004 року між Товариством з обмеженої відповідальності "Лія-Сан"та Товариством з обмеженою відповідальністю "Артеміда"було укладено договір купівлі-продажу № 5/03/04.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ "Лія-Сан"зобов’язується продати, а ТОВ "Артеміда"в установлений договором строк прийняти та здійснити оплату за товар, відповідно до специфікації.

Згідно зі специфікацією № 1 від 17.03.2004 року до договору купівлі-продажу № 5/03/04 ТОВ "Артеміда"було придбано біологічно активну добавку "Суперпотентин-флора", сума договору складала 14 986 620,00 грн.

Платіжними дорученнями № 1, 2, 3, 4, 5 від 30.03.2004 року ТОВ "Артеміда"було проведено оплату ТОВ "Лія-Сан"по договору № 5/03/04 від 17.03.2004 року у розмірі 14 986 620,00 грн.

18.03.2004 року між ТОВ "Артеміда"та ТОВ "Нафтопродукт"було укладено договір комісії № 19-03/04. Згідно з умовами даного договору комісіонер (ТОВ "Нафтопродукт") за обумовлену винагороду зобов’язується за дорученням і за рахунок комітента (ТОВ "Артеміда") здійснити від свого імені продаж на експорт майна комітента. Асортимент, кількість, якість, строки, ціна, умови постачання на яких повинне бути реалізовано майно комісіонером, і інші характеристики майна, що надається на комісію, обумовлюються комітентом у специфікаціях (дорученнях комісіонеру) або додаткових умовах, які є невід’ємною частиною даного договору і складаються на кожну партію майна, яке передається. Відповідно до специфікації № 1 від 18.03.2004 року до договору комісії №19-03/04 від 18.03.2004 року комітент доручає комісіонерові реалізувати біологічно активну добавку "Суперпотентин-флора"у кількості 156 600 штук за ціною 15,04 дол. США, на загальну суму 2 355 264,00 дол. США.

На виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року ТОВ "Нафтопродукт" було укладено контракт № 03/03NP від 25.03.2004 року з фірмою MonoLux L.L.C., USA про продаж товару на умовах DDU –митний склад, адреса товароодержувача, товар, специфікація, кількість та ціни якого зазначені у специфікації №1 до даного договору. Так, у специфікації № 1 від 25.03.2004 року до контракту №03/03NP від 25.03.2004 року визначено проданий товар, а саме: біологічно активна добавка "Суперпотентин-флора"у кількості 940 050 за ціною 15,04 дол. США та на загальну суму 14 138 352,00 дол. США. 22.06.2004 року між ТОВ "Нафтопродукт"та ТОВ "Артеміда"було підписано звіт на виконання умов договору комісії № 19-03/04 від 18.03.2004 року.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

На обґрунтування завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети господарських зобов’язань між відповідачами по справі податковий орган вказував на те, що відділом Головним відділом ПМ СДПІ ВПП у м. Луганську було виявлено сумнівну операцію з реалізації товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу підприємств ПП "Будтезбізнес"- ПП "Укрком-севіс"- ТОВ "Лія-Сан"- ТОВ "Артеміда". Так, у березні 2003 року ПП "Укрком-севіс"та ТОВ "Лія-Сан"було здійснено разові операції продажу біологічно-активних добавок на загальну суму 37 692 421 грн., у тому числі податок на додану вартість 7 538 484,20 грн. Засновниками ПП "Укрком-сервіс"та ТОВ "Лія-Сан"являються громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 У ході перевірки по ланцюгу постачальників встановлено, що ПП "Будтезбізнес"у березні 2003 року реалізувало ПП "Укрком-сервіс"вказані товарно-матеріальні цінності. У свою чергу, ПП "Укрком-сервіс"реалізувало отриману сировину ТОВ "Лія-Сан". Розрахунки між ТОВ "Лія-Сан", ПП "Укрком-сервіс"та ПП "Будтезбізнес"проведено у безготівковій формі в межах одного банківського дня через ВАТ "Українській кредитно-торговий банк". Разом з тим, у наданих ПП "Укрком-сервіс"до перевірки документах, відсутні які-небудь первинні документи, які б підтверджували передачу отриманої від ПП "Будтезбізнес"сировини для виробництва медикаментів на зберігання до міста Києва. За вказаних обставин, податковий орган дійшов висновку, що ПП "Будтезбізнес"було використане як транзитне підприємство по ланцюгу від виробника до кінцевого споживача. Крім того, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2004 року задоволено позов Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва та визнано недійсними: статут ПП "Будтезбізнес"з моменту реєстрації, свідоцтво платника податку на додану вартість № 37060015 від 04.08.2003 року з моменту його видачі. Рішенням суду також визнано недійсними всі первинні, бухгалтерські документи, податкові накладні, договори та інші документи з реквізитами ПП "Будтехбізнес", які підписані від імені ОСОБА_3, як директора ПП "Будтехбізнес"з моменту їх прийняття. Наведене, на думку податкової інспекції, свідчить про те, що договір № 5/03/04 від 17.03.2004 року є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Враховуючи викладені доводи податкової інспекції, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарське зобов’язання між ТОВ "Артеміда"та ТОВ "Лія-Сан"є таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, суд касаційної інстанції не може у повній мірі погодитись зі вказаними висновками судів попередніх інстанцій з урахуванням наступного.

Так, у ході розгляду справи ТОВ "Артеміда" вказувало на реальність господарського зобов’язання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року. На підтвердження товарності операції відповідач-1 зазначав про факт подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей відповідно до контракту №03/03NP від 25.03.2004 року з фірмою MonoLux L.L.C., USA. Крім того, ТОВ "Артеміда"посилалося на те, що податковим органом не було доведено наявності у нього або у контрагента за договором умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Але, в порушення вказаних вимог норм процесуального права суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам відповідача - ТОВ "Артеміда"щодо реальності названої господарської операції, не витребували у встановленому порядку належних доказів на підтвердження реальності господарської операції.

Проте, це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті.

Також, суд касаційної інстанції зазначає, що за статтею 208 Господарського кодексу України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання правочину (господарського зобов’язання) недійсним розгляду не підлягають. У випадку помилкового порушення провадження воно підлягає закриттю.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 Господарського кодексу України застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилання податкового органу на обґрунтування позовних вимог про визнання угод між відповідачами фіктивними на їх безтоварний характер, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, підлягає з’ясуванню судом.

Установлення даного факту може бути підставою для віднесення таких угод до нікчемних, як таких, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, визнання яких у судовому порядку недійсними не вимагається.

Таким чином, провадження у справі у частині позовних вимог про визнання господарського зобов’язання за договором купівлі-продажу № 5/03/04 від 17.03.2004 року недійсним в порядку, передбаченому статтею 207 Господарського кодексу України, підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено застосування санкцій лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.

Водночас застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов’язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов’язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З’ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов’язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.

Питанню можливості застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій у межах строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у частині позовних вимог про застосування наслідків, встановлених статтею 208 Господарського кодексу України підлягають скасуванню з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями ст.ст. 157, 220, 222, 223, 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженої відповідальності "Фірма""Артеміда"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 09.01.2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2010 року у даній справі скасувати.

У частині позовних вимог про визнання господарського зобов’язання недійсним провадження у справі закрити, а у частині застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України матеріали справи направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –239-1 КАС України (2747-15) .