Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області на постанову господарського суду Чернігівської області від 18 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2009 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городнянському районі Чернігівської області про зобов’язання вчинити певні дії,-

Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області звернулось з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Городнянському районі Чернігівської області про включення в акт щомісячної звірки витрат на виплату допомоги на поховання та поштового збору, особам яким призначено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Постановою суду Чернігівської області від 18 вересня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2009 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановленим по справі рішенням суду першої та апеляційної інстанцій Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі – Закон № 16/98-ВР (16/98-ВР) ) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування –це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 цього Закону в Україні залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

У статті 25 Закону № 16/98-ВР перелічені види соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Усі види страхування, крім медичного, включають в себе допомогу на поховання. Так, зокрема, до пенсійного страхування входить допомога на поховання пенсіонерів; до страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, –допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); до страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання –допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Пунктом 5 частини 1 статті 24 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі – Закон № 1105-XIV (1105-14) ) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі –Фонд) зобов’язано співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов’язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

У статті 21 цього Закону визначено соціальні послуги та виплати, які здійснюються та відшкодовуються Фондом. Так, у разі настання страхового випадку він у встановленому законом порядку повинен, зокрема, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або в разі його смерті, виплачувати відповідні кошти йому або особам, які перебували на його утриманні; організовувати поховання померлого, відшкодовувати вартість пов’язаних з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов.

Відповідно до частини 8 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого від нещасного випадку або професійного захворювання витрати на його поховання несе Фонд згідно з порядком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проведення витрат на поховання у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (далі –Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 року № 826 (826-2001-п) , регулює питання відшкодування Фондом таких витрат страхувальнику або сім'ї застрахованого, чи іншій особі, яка здійснювала поховання потерпілого, на організацію поховання та пов'язаних з цим ритуальних послуг. Витрати на поховання провадяться у разі смерті потерпілого, що настала за обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, перелік яких наведено Кабінетом Міністрів України (пункт 2 Порядку (826-2001-п) ). Організація поховання працівника, який загинув на виробництві або помер у лікарні під час лікування отриманої на виробництві травми, проводиться страхувальником (пункт 5 Порядку (826-2001-п) ).

Згідно з абзацом 2 частини 9 статті 34 Закону № 1105-XIV у разі смерті потерпілого, який одержував страхові виплати і не працював, розмір відшкодування шкоди особам, зазначеним у статті 33 цього Закону, визначається виходячи із суми щомісячних страхових виплат і пенсії, які одержував потерпілий на день його смерті, з відповідним коригуванням щомісячних страхових виплат згідно із статтею 29 цього Закону. Причинний зв’язок смерті потерпілого з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я має підтверджуватися висновками відповідних медичних закладів.

Зі змісту частини 4 статті 26 Закону № 16/98-ВР, частини 2 статті 24 Закону № 1105-XIV убачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

Аналіз норм Закону № 1105-XIV (1105-14) , який визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві осіб, та зазначеного вище Порядку (826-2001-п) , затвердженого на виконання частини 8 статті 34 цього Закону, дає підстави вважати, що Фонд зобов’язаний відшкодовувати виплачені іншими страховиками суми допомоги на поховання лише тих осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тобто за умови наявності причинного зв’язку їх смерті з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

Слід зазначити, що положення пункту 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов’язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 4 березня 2003 року № 5-4/4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 травня 2003 року № 376/7697 (z0376-03) , яким зобов’язано Фонд відшкодовувати Пенсійному фонду витрати на допомогу на поховання сім’ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, котра отримувала пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, суперечить положенням Закону № 1105-XIV (1105-14) . Так, зокрема, стаття 21 цього Закону пов’язує виникнення такого обов’язку у Фонду зі смертю працівника, а не з отриманням померлим, який не працював, зазначеної вище пенсії.

Оскільки, як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, доказів на підтвердження причинного зв’язку смерті інвалідів з одержаним каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я Управління ПФУ не надало, то вони дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для відшкодування понесених витрат на поховання інвалідів за рахунок Відділення Фонду.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги про зобов’язання прийняти до заліку та підписати акт звірки є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки у разі незгоди Фонду соціального страхування від нещасних випадків на підписання актів звірки в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватись вимоги про стягнення витрат, а не вимоги про підписання цих актів.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, судова колегія вважає, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Чернігівської області від 18 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 6 січня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.