Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Калашнікової О.В., Конюшка К.В., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою Рівненського міського центру зайнятості на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року у справі № 2-а-7603/08/1770 за позовом Рівненського міського центру зайнятості до товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне проектно-конструкторське і технологічне бюро високовольтної апаратури" про стягнення коштів, -

У грудні 2008 року Рівненський міський центр зайнятості звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціальне проектно-конструкторське і технологічне бюро високовольтної апаратури" про стягнення 15155,74 грн. одержаної дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітніх.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Справа № К-42109/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями Рівненського міського центру зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Рівненським міським центром зайнятості та товариством з обмеженою відповідальністю "Спеціальне проектно-конструкторське і технологічне бюро високовольтної апаратури" 17.03.2006 р. був укладений договір №1069 про працевлаштування безробітного ОСОБА_1 та 26.05.2006 р. договір №1132 про працевлаштування безробітної ОСОБА_2, відповідно до умов яких роботодавець зобов’язувався працевлаштувати безробітних на роботу з постійним трудовим договором, а центр зайнятості зобов’язувався протягом року з дня працевлаштування безробітних надавати дотацію для покриття витрат на заробітну плату працевлаштованих.

Виконуючи умови договорів, відповідач 17.03.2006 р. працевлаштував ОСОБА_1, а 26.05.2006 р. –ОСОБА_2, а центр зайнятості виплачував підприємству дотації на покриття розміру виплаченої заробітної плати працівникам.

25.04.2007 р. при перевірці Рівненський міський центр зайнятості виявив порушення виконання умов договорів відповідачем, які полягали в несвоєчасній виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за березень 2007 року та виплаті заробітної плати ОСОБА_2 за той же місяць в розмірі, меншому, ніж передбаченому законодавством. Крім того, як зазначено в акті перевірки, відповідач несвоєчасно подав центру зайнятості відомості про нараховану і виплачену заробітну плату.

На цій підставі позивач виніс наказ № 123 від 06.08.2008 р. про припинення відшкодування виплаченої дотації та про зобов’язання відповідача повернути суму виплаченої дотації з врахуванням індексу інфляції в сумі 20468, 37 грн. в зв’язку з порушенням відповідачем трудового законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди вірно виходили з того, що відсутні правові підстави для повернення відповідачем позивачу суми дотації на покриття заробітної плати працевлаштованим працівникам.

Спірні правовідносини сторін регулюються нормами ст. 30 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Порядком надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затверджений наказом Мінпраці України від 10.01.2001 року № 1 (z0075-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.01.2001 року за № 75/5266.

Конкретні права та обов’язки сторін регулюються зазначеними вище договорами про працевлаштування двох безробітних, які укладені на дотримання вимог зазначених нормативно-правових актів щодо дотацій.

Судами встановлено, що обидва договори ніким не оспорені та є чинними на час розгляду справи в суді, працевлаштовані на їх підставі особи працюють у роботодавця і станом на даний час.

Відповідно до п.2.3.4 кожного договору роботодавець зобов’язується повернути центру зайнятості повну суму одержаної дотації з урахуванням індексації на рівень інфляції протягом 10 днів з дня звільнення працевлаштованих осіб у разі звільнення їх до закінчення двох років з дня працевлаштування: - у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі реорганізації або перепрофілювання, за скороченням чисельності або штату працівників; - за угодою сторін; - розірвання трудового договору працівником у зв’язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (частина третя ст. 38 КЗпП України) (у випадку судового вирішення питання –після вступу в законну силу судового рішення на користь працівника); - у випадку зменшення розміру заробітної плати протягом двох років.

Суди вірно зазначили, що передбачених законом і договорами підстав для повного повернення дотації роботодавцем центру зайнятості не має, оскільки гарантії зайнятості працевлаштованих осіб не порушені.

Та обставина, що відповідач допустив несвоєчасну виплату заробітної плати не є підставою для задоволення позову, оскільки це порушення трудового законодавства не призвело до звільнення працівників, що могло бути підставою на підставі ст.15 Порядку (z0075-01) та умов укладених договорів для повернення центру зайнятості суми виплачених дотацій.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Рівненського міського центру зайнятості –відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 7 квітня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.