Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року

у справі № 2-а-615/07

за позовом Державної податкової інспекції у м. Житомирі

до ОСОБА_5

про стягнення заборгованості в сумі 762,32 грн., -

Державна податкова інспекція у м. Житомирі (далі –позивач) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 (далі –відповідач) про стягнення заборгованості з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 762,32 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Житомирі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем згідно Свідоцтв про право на спадщину за законом серії ВАМ № 180242 від 17 липня 2003 року та сері ВСВ № 233625 від 10 червня 2005 року отримано спадкове майно після смерті батька - ОСОБА_6, що складається з права на земельну частку (пай) у землі Колективного сільськогосподарського підприємства "Світанок", яка знаходиться на території с. Троянів Житомирського району Житомирської області, розміром 3,64 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та майнового паю члена КСП "Світанок" вартістю 5 864,00 грн., який належав померлому на підставі Свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП "Світанок"(майновий сертифікат).

Зазначена сума вказана ОСОБА_5 в декларації про доходи, отримані ним в 2005 році.

На підставі даних декларації, позивачем винесено податкове повідомлення № 0003561701/0 від 01 вересня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 762, 32 грн.

Визначаючи відповідачу вказану суму податкового зобов’язання, ДПІ у м. Житомирі розглядала отримане ОСОБА_5 спадкове майно як корпоративне право згідно з підпунктом "в"підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 889-IV (889-15) ).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту "в"підпункту 13.2.1 пункту 13.2 статті 13 Закону № 889-IV оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, підлягає вартість об'єктів комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного), іпотечного сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення.

Згідно з пунктом 17 Розділу X Земельного кодексу України (2768-14) , сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Також, слід зазначити, що, в розумінні статей 1 та 3 Закону України від 18 червня 1991 року № 1201-XII "Про цінні папери і фондову біржу"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сертифікат на право на земельну частку (пай) не є цінним папером.

Відповідно до статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Таким чином, корпоративне право включає в себе відносини, які виникають між акціонером, учасником господарської організації і самою корпорацією, а також між самими учасниками чи акціонерами з приводу реалізації їх прав власності на акції чи права власності на частку в статутному фонді корпорації.

Оскільки, право власності на земельну частку (пай) та майновий пай не визначає прав власника цих паїв у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством та отриманні частки прибутку, то таке право не може бути віднесено до корпоративних прав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, відповідач, на час розгляду справи в суді, доходу із вказаного спадкового майна не отримав, стягнення з нього податку з доходів фізичних осіб є безпідставним.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, а тому вони не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .