Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого),

Голубєвої Г. К., Рибченка А.О., Федорова М. О., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 року по справі № 2а-5931/10/1270

за позовом Приватного підприємства "Луг-Відінформ"

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

до Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

Приватне підприємство "Луг-Відінформ"(далі – підприємство, позивач) звернулось до суду із позовом про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.07.2010 року № 0000502360/0 Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі – ДПІ, орган податкової служби, відповідач), яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по декларації за січень 2010 року у розмірі 1418224 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 року по справі № 2а-5931/10/1270, позов задоволено в повному обсязі.

Судові рішення обґрунтовані тим, що невиконання контрагентами зобов’язань зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де порушує питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та відмовити в задоволенні позову. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами встановлено, що 15.07.2010 року органом податкової служби була проведена невиїзна документальна перевірка підприємства з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за січень 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт від 15.07.2010 року.

На підставі зазначеного Акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.07.2010 року № 0000502360/0, яким зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за січень 2010 року на 1418224 грн.

В акті зазначено про порушення позивачем п.п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.3.1 п. 7.3, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість"(далі - Закон № 168/97) у формі неможливості проведення зустрічних перевірок, що призвело до неможливості підтвердження факту надмірної сплати суми ПДВ по даному ланцюгу постачальників до державного бюджету України. Так, на думку відповідача, неможливість проведення зустрічних перевірок, неможливість встановлення факту сплати ПДВ до бюджету контрагентами позивача є підставою для відмови йому у наданні бюджетного відшкодування.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено договори про придбання товару: договір поставки № 02\08-09У від 01.08.2009 року (постачальник –Приватне підприємство "Епос-Транзит", договір поставки № 03\08-09У від 02.08.2009 року (постачальник Приватне підприємство "Лугадонцветмет"), договір поставки № 04\08-09У від 04.08.2009 року (постачальник –Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганський торговий дім "Веста").

За придбаний товар платіжними дорученнями проведено перерахування коштів та видані податкові накладні.

Підприємством було укладено договори про продаж товару: контракт № 30\08-09У від 30.07.2009 року (покупець –фірма "Волтон ЛЛП", Великобританія), контракт № 4\06У-09 від 04.06.2009 року (покупець –фірма "Волтон ЛЛП", Великобританія").

Товарність угод підтверджується угодами купівлі-продажу, актами приймання-передачі, податковими накладними та вантажними митними деклараціями платіжними дорученнями про перерахування коштів за товар, по угодам та за виконанні роботи.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що спеціальним законом, який визначає платників ПДВ, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон № 168/97 (168/97-ВР) . Тому при визначенні податкового кредиту з ПДВ та порядку визначення суми бюджетного відшкодування слід керуватися нормами цього Закону (168/97-ВР) , враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків, бюджетного відшкодування і не суперечать спеціальному Закону (168/97-ВР) .

Задовольняючи позовні вимоги підприємства, суди у цій справі керувалися положеннями п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, яким визначено порядок відшкодування з Державного бюджету України від’ємного значення суми податку, що підлягає сплаті, як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (роботі, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду, тобто надмірно сплаченого податку, та строки проведення таких розрахунків.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 вказаного Закону - бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону № 168/97ВР визначено, що податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З аналізу вище наведених норм вбачається, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті останнього в ціні товару.

Також, з положень пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР вбачається, що у випадку, коли сума бюджетних надходжень від податку на додану вартість відповідного періоду не покриває суму податків, що має бути відшкодована бюджетом, для такого бюджетного відшкодування використовуються доходи з інших джерел, які відповідно до законодавства зараховуються до державного бюджету України.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття свого рішення.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що винесено за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.01.2011 року по справі № 2а-5931/10/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п’яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.