Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року

та постанову Господарського суду Київської області від 02.09.2008 року

по справі № А18/398-07

за позовом Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області

до Приватного виробничого підприємства "Укрпромгеологія"

та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерторг-ТД"

про визнання угоди недійсною та стягнення 1089531 грн., -

Білоцерківська об’єднана державна податкова інспекція в Київській області звернулась до суду з позовом Приватного виробничого підприємства "Укрпромгеологія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лідерторг-ТД" про визнання угоди між відповідачами недійсною на підставі ч.1 ст. 207 ГК України, та застосування до відповідачів правових наслідків, передбачених ч.1 ст. 208 ГК України, а саме стягнення з ТОВ "Лідерторг –ТД" на користь ПВП "Укрпромгеологія" кошти в сумі 1089531 грн., а з ПВП "Укрпромгеологія" на користь держави вартість отриманого товару у сумі 1 089 531 грн.

Постановою Господарського суду Київської області від 02.09.2008 року, у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю вимог.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року у даній справі скасовано постанову Господарського суду Київської області від 02.09.2008 року та закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій Білоцерківська ОДПІ в Київській області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму, як правильно зазначив апеляційний суд, слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення з доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК України санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, –протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Разом з тим, приймаючи рішення про закриття провадження у справі та щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції повністю, апеляційним судом не було взято до уваги, що позов у даній справі поданий податковим органом частково в межах статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", зокрема в частині заявленої вимоги про стягнення з доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За таких обставин, з урахуванням специфіки спірних правовідносин та особливостей предмету спору, вказаний позов має бути вирішений по суті в частині правомірно заявлених вимог, що і було зроблено судом першої інстанції, а в іншій його частині мають бути застосовані вимоги ст. 157 КАС України, що було зроблено апеляційним судом.

Відповідно до вимог статті 225 КАС України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність зміни ухвали ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року, зокрема її резолютивної частини.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, –

1. Касаційну скаргу Білоцерківської об’єднаної державної податкової інспекції в Київській області задовольнити частково.

2. Змінити резолютивну частину ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2009 року, виклавши її другий та третій абзац в наступній редакції: "Постанову Господарського суду Київської області від 02.09.2008 року у справі № А18/398-07 в частині відмови в задоволенні вимог про визнання угоди недійсною скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.".

3. Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 –2442, ч. 5 ст. 254 КАС України.