Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010 року

по справі № 2-а-41880/09/2070

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

до Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

та Приватної фірми "Орнатус"

про зобов’язання вчинити дії, -

Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові звернулась до суду з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в якому, з урахуванням уточнень просила суд зобов'язати відповідачів оплатити солідарно 15 податкових векселів на загальну суму 454470,21 грн., видані Приватній фірмі "Орнатус" при імпорті товарів на митну територію України у вересні 2007 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 року у даній справі у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при здійсненні операцій з імпорту товарів на митну територію України у вересні 2007р. відповідач ПФ "Орнатус", в порядку п.11.5 ст. 11 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) видав органу митного контролю 15 податкові векселі всього на суму 454470, 21 грн. Доводів стосовно неналежного оформлення податкових векселів, їх неправомірної поставки органу митного контролю або неприйняття їх до обліку митницею чи податковою інспекцією сторонами в ході розгляду справи не наводилось та під сумнів не ставилось.

19.10.2007 року відповідач 2 подав до СДПІ по РВПП у місті Харкові декларацію з ПДВ за вересень 2007р., яка була прийнята податковим органом та проведена за даними картки особового рахунку відповідача з податку на додану вартість. З додатку до означеної декларації вбачається, що значення рядка "6" було сформовано за рахунок зобов’язань по податковим векселям на загальну суму 454470, 21 грн. Дана декларація була прийнята СДПІ по РВПП у м. Харкові без зауважень стосовно правильності визначення як податкових зобов’язань так і податкового кредиту. На дату поставки кожного податкового векселя органу митного контролю підприємства мало підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування у розмірі 1937408,86 грн.

Спір по справі виник через висновок податкового органу про те, що відображена у рядку "6" декларації з ПДВ за вересень 2007р. сума зобов’язань за податковими векселями має бути оплачена ПФ "Орнатус" та банком грошовими коштами відповідно до абз.5 п.11.5 ст.11 Закону.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з абз.1 п.11.5 ст. 11 Закону № 168/97-ВР з моменту набрання чинності цим Законом (168/97-ВР) платники податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку.

Зі змісту п.1.16 ст.1 Закону випливає, що шляхом видачі податкового векселю як письмового безумовного грошового зобов'язання сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені цим Законом (168/97-ВР) , платник податку отримує відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України.

Разом з тим, наведене у п.1.16 ст. 1 Закону № 168/97-ВР визначення податкового векселя, як грошового зобов'язання сплатити до бюджету відповідну суму коштів, не може бути враховано як таке, що безумовно визначає правову природу податкового векселя, оскільки в п.11.5 ст.11 вказаного Закону законодавцем передбачені способи припинення зобов’язання за податковим векселем не лише його оплатою грошовими коштами, а також і включенням до складу податкових зобов’язань відповідного звітного податкового періоду з ПДВ.

За правилами п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Встановлено, що відповідач 2, визначаючи загальну суму податкових зобов’язань з ПДВ за вересень 2007р. враховував зобов’язання за 15 спірними податковими векселями.

Позивач ані під час прийняття від відповідача 2 декларації з ПДВ за вересень 2007р., ані в результаті перевірки правильності показників цієї декларації, ані в ході судового розгляду не зазначав, що сума податкових зобов’язань з ПДВ рядка "9" завищена на суму зобов’язань за спірними податковими векселями.

Разом з тим, стверджуючи про наявність у відповідача 2 обов’язку оплатити спірні векселі грошовими коштами, а також про відсутність правових підстав для включення спірних векселів до декларації з ПДВ, податковий орган доказів зменшення суми податкових зобов’язань з ПДВ за рядком "9" декларації з ПДВ за вересень 2007р. шляхом виключення спірних податкових векселів, доказів внесення змін до картки особового рахунку відповідача 2 щодо ПДВ не надав.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2010 року по справі № 2-а-41880/09/2070 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 14.07.2011р.