Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі –ДПІ) та ДПІ

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2009

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010

у справі № 2-а-4893/08/2170

за позовом науково-виробничого приватного підприємства "Днепр-2"(далі –Підприємство)

до ДПІ

Головного управління Державного казначейства України у Херсонській області (далі –Управління),

за участю прокурора Херсонської області,

про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість .

Судове засідання проведено за участю представників:

Підприємства –Купки І.П.,

ДПІ –Кириченка Б.Б.,

Управління –не з’явились,

Генеральної прокуратури України –Суходольських С.М.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України бюджетного відшкодування ПДВ за листопад-грудень 2006 року - у сумі 245 818 грн., за листопад-грудень 2007 року, а також за лютий-квітень 2008 року –у загальній сумі 1 685 929,85 грн. та за серпень 2008 року –у розмірі 151 610,40 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2009, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010, позов задоволено повністю. У прийнятті зазначених судових актів попередні інстанції виходили з того, що право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування підтверджується документально, та не залежить від дотримання податкової дисципліни усіма постачальниками позивача по ланцюгу.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та прокуратура Херсонської області просять скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити в задоволенні позову. Основним мотивом касаційних вимог зазначено формування позивачем від’ємного значення ПДВ за наслідками здійснення операцій з придбання товару через низку посередників, які мали ознаки фіктивного підприємства та не сплачували відповідні суми цього податку до бюджету. Наведене, за висновком скаржників, свідчить про відсутність в даному разі такої обов’язкової умови для виникнення у позивача права на отримання бюджетного відшкодування, як надмірне надходження відповідних сум ПДВ до бюджету.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що причиною відмови позивачеві у виплаті оспорюваної суми бюджетного відшкодування ПДВ слугував висновок податкового органу про відсутність документального підтвердження факту надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету. Так, від’ємне значення цього податку за названі податкові періоди виникло у позивача внаслідок придбання сільськогосподарської продукції у постачальників, які не були її безпосередніми виробниками, з метою подальшого експорту цього товару. При цьому за наслідками направлення запитів до податкових органів для проведення зустрічних перевірок усіх постачальників по ланцюгу від покупця (позивача у справі) до виробника було виявлено, що встановити факт сплати окремими посередниками відповідних сум ПДВ до бюджету неможливо з огляду на їх ліквідацію у зв’язку з визнанням банкрутом, а також через відсутність за місцезнаходженням, анулювання їх реєстрації як платників ПДВ, незвітування до податкових органів.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи ДПІ не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Підприємством заявлено до відшкодування оспорювані суми ПДВ. Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Підприємством податкової вигоди –як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Встановлений судами факт реального здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від’ємне значення податку, підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами та скаржниками не заперечується.

Доводи скаржників про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку"вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв’язку з невиконанням іншими платниками податку –постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов’язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Наведена правова позиція цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов’язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов’язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою про обґрунтованість позовних вимог Підприємства про стягнення оспорюваної суми бюджетної заборгованості .

А відтак процесуальні підстави для скасування правильних та вмотивованих рішень попередніх інстанцій відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 228, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційні скарги заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі державної податкової інспекції у м. Херсоні та державної податкової інспекції у м. Херсоні залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26.03.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2010 у справі № 2-а-4893/08/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.