Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Гордійчук М.П.(суддя - доповідач)

суддів Гончар Л.Я., Конюшка К.В.,

Сіроша М.В., Харченка В.В.

секретар судового засідання Сухина А.М.

за участю: представників позивачів –Болюбаш В.Я., Душок Ю.І.

представників відповідача –Теличко В.В., Поліщук Ю.В.

представників 3-ї особи –Зельської О.М., Дубини В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Черкаської міської ради на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року у справі за позовом територіальної громади Соснівського району м. Черкаси, Соснівської районної у місті Черкаси ради до Черкаської міської ради, третя особа Придніпровська районна у місті Черкаси рада про визнання протиправним та скасування рішення, –

Позивачі - територіальна громада Соснівського району м. Черкаси та Соснівська районна рада м. Черкаси у грудні 2009 року звернулися до Соснівського районного суду м. Черкаси з адміністративним позовом до Черкаської міської ради, за участю третьої особи: Придніпровської районної ради м. Черкаси, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення Черкаської міської ради від 19 листопада 2009 року № 5-226 "Про неутворення районних у місті Черкаси рад".

Позов вмотивовано, зокрема тим, що спірне рішення суперечить Конституції України (254к/96-ВР) та нормам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , оскільки відповідачем порушені конституційні права територіальної громади на місцеве самоврядування.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Черкаської міської ради від 19.11.2009 року № 5-226 "Про неутворення районних у місті Черкаси рад".

Судові рішення вмотивовані тим, що при прийнятті спірного рішення Черкською міською радою порушено процедуру його прийняття та регламент роботи самої ради. Крім того, Черкаською міською радою під час прийняття спірного рішення не було також враховано думку членів територіальних громад, відповідних районних рад, як це передбачено Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (280/97-ВР) (далі по тексту – Закон № 280/97-ВР (280/97-ВР) ).

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями у справі, Черкаська міська рада звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення по справі та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому касатор посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу Соснівська районна рада в м. Черкаси та Придніпровська районна рада в м. Черкаси просили залишити ухвалені в справі судові рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, заперечень на неї, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 листопада 2009 року Черкаська міська рада прийняла оскаржуване рішення № 5-226 "Про неутворення районних у місті Черкаси рад", яким було вирішено не утворювати районні у м. Черкаси ради після закінчення терміну повноважень Соснівської та Придніпровської районних у місті Черкаси рад V скликання.

Міському голові Одаричу С.О. у двомісячний термін з дати прийняття вказаного рішення доручено внести на розгляд міської ради проект рішення про створення районних у м. Черкаси адміністрацій.

Відповідно до ч. 5 ст. 140 Конституції України та ч. 1 ст. 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.

Абзацом 5 частини 3 Рішення Конституційного Суду України від 13.07.2001 року N 11-рп/2001 (v011p710-01) (справа N 1-39/2001) визначено, що поняття "організація управління районами в містах"у контексті частини п’ятої статті 140 Конституції України та частини 1 статті 41 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"пов’язане з питаннями організації і надає можливість міським радам у містах з районним поділом вирішувати питання щодо: матеріально-фінансового та організаційного забезпечення здійснення місцевого самоврядування в районах міста; утворення чи неутворення в місті районних рад; в разі їх утворення визначення обсягу і меж повноважень районних рад; адміністративно-територіального устрою; інші питання в межах і порядку, визначених Конституцією (254к/96-ВР) , Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) та іншими законами України. Конституція України (254к/96-ВР) визнає право за органами місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення, зокрема, щодо управління районами у місті, в межах Конституції (254к/96-ВР) і законів України, що цілком узгоджується з положеннями пункту 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, відповідно до змісту якого місцева влада в межах закону має повне право вирішувати будь-яке питання, що не вилучено із сфери її компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"рада є представницьким органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (280/97-ВР) . При цьому, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) не визначено іншої від зазначеної процедури прийняття рішень міськими радами щодо неутворення районних у місті рад.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України не може в повній мірі погодитися з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення у зв’язку з не проведенням референдуму з питання неутворення районних у місті рад.

Відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдум.

Такий перелік питань наведений в у частині 2 статті 6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Але цей перелік не містить у собі норми щодо обов’язковості проведення місцевого референдуму у відповідних адміністративно-територіальних одиницях для вирішення питання про неутворення районних у містах рад.

Колегія суддів вважає, що референдум з цього питання не носить обов’язковий характер, а може мати місце лише при наявності певних підстав для його проведення, визначених абзацом 3 та 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Зазначена норма Закону (280/97-ВР) встановлює, що рішення про проведення референдумів територіальних громад міста з районним поділом щодо утворення (неутворення) районних у містах рад відповідно до статті 5 цього Закону приймаються на вимогу не менш як однієї десятої членів цих громад або половини від загального складу депутатів відповідних міських рад. Рішення міських рад з цього питання приймаються з урахуванням думки районних у містах рад та членів територіальних громад цих міст. Рішення територіальних громад міст з районним поділом або міських рад із зазначеного питання повинні бути прийняті не пізніш ніж як за шість місяців до дня проведення чергових виборів.

Аналіз змісту частини 2 статті 6 Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"та абзаців 3 та 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) дозволяє зробити висновок, що обов’язковість проведення референдуму з питання утворення або неутворення районних у містах рад виникає лише при наявності однієї з підстав - вимоги щодо проведення такого референдуму однієї десятої членів цих громад або половини від загальної кількості депутатів місцевої ради. Тільки у разі наявності таких підстав - рішення про проведення референдуму має прийматися міською радою.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання судів попередніх інстанцій на порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення, оскільки недодержання вимог правових норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, оскільки рішення Черкаської міської ради від 19.11.2009 року № 5-226 узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийняте відповідно до обставин, які склалися на час його прийняття, тобто є вірним по суті, то окремі порушення процедури, якби вони і були, не можуть бути у даному випадку підставою для скасування цього рішення.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам, установленим статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Черкаської міської ради задовольнити.

Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 травня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2010 року –скасувати.

Прийняти нову постанову.

Відмовити територіальній громаді Соснівського району м. Черкаси, Соснівській районній у місті Черкаси ради у задоволенні позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку встановленими ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.