Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Бившевої Л.І.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

за участю секретаря: Андрюхіної І.М.

за участю представників:

позивача : Головашича С.М.

відповідача-1: Кішка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівка-Агро"(правонаступника Закритого акціонерного товариства "Карлівка-Агро")

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007

у справі № 17/213-17/214-17/215-17/216-17/218

за позовом Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції

до Закритого акціонерного товариства "Карлівка-Агро", Приватного сільськогосподарського підприємства "Колос"

про визнання угод недійсними, -

Постановою Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007 у задоволенні позовних вимог Карлівської МДПІ, з врахуванням поданих уточнень, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 15.09.2004 №143, від 15.02.2005 №21, від 15.03.2005 №24, від 27.08.2004 №114, від 04.12.2003 №245, усної угоди від 08.12.2004, укладених між ЗАТ "Карлівка-Агро"та ПСП "Колос", на підставі ст. 207 ГК України, як таких, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства, відмовлено. Вимоги про застосування наслідків передбачених ст. 208 ГК України не заявлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 постанову Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007 скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-1 у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального права.

У справі здійснено заміну відповідача-1 Закритого акціонерного товариства "Карлівка-Агро"на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Карлівка-Агро"у зв’язку з перетворенням, що належним чином підтверджено.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позивачем була проведена позапланова документальна перевірка дотримання відповідачем-1 податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин з відповідачем-2 за період з 01.03.2003 по 30.06.2006 під час якої встановлено укладення договорів купівлі-продажу від 15.09.2004 №143, від 15.02.2005 №21, від 15.03.2005 №24, від 27.08.2004 №114, від 04.12.2003 №245, усної угоди від 08.12.2004, щодо придбання сільськогосподарської продукції.

Виконання вищезазначених договорів підтверджено матеріалами справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, видатковими касовими ордерами, що підтверджують факт оплати отриманого товару.

Податковий орган вважає, що зазначені договори є недійсними, як такі що укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки відповідач-2 не звітується за місцем реєстрації з квітня 2003 року, податки до бюджету в період з 01.08.2004 по 01.05.2005 не надходили, за адресою, вказаною в установчих документах, не знаходиться, згідно пояснень керівника відповідача-2 Шуляк О.В. нею спірні договори та видані за наслідками виконання податкові накладні не підписувались.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, для визнання угоди недійсною необхідно встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. За відсутності доказів того, що укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, наявності у відповідачів податкових зобов’язань або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання саме спірного договору, чи обвинувального вироку, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів, висновки суду, що твердження позивача помилково ґрунтуються на обставинах, які не мають правового значення для справи, є правильними.

Самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовував своє рішення тим, що з боку відповідача-2 діяла не уповноважена на укладання будь-яких зобов’язань особа, а тому відсутнє волевиявлення сторони на укладення правочинів, у зв’язку з чим спірні правочини не відповідають вимогам ч.3 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги податкової інспекції про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, судами не враховано того, що такі вимоги не можуть бути предметом позову.

За змістом приписів ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, –нікчемним.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що вимоги про стягнення в доход держави коштів одержаних від виконання оскаржуваних договорів на підставі ч.1 ст. 208 Господарського кодексу України податковим органом не заявлені, а вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, провадження у справі підлягає закриттю із скасуванням судових рішень.

Керуючись ст. ст. 157, 220, 221, 223, ч.1 228, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівка-Агро"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Полтавської області від 15.02.2007 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.