ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"06" липня 2011 р. м. Київ К-1677/08
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:
Нечитайло О.М.
Судді:
Бившева Л.І.
Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
Федоров М.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфарі Індастрі"
на рішення Господарського суду АР Крим від 21.06.-04.07.2005 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 р.
у справі № 2-4/8618-2005
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфарі Індастрі"
до Керченської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліфарі Індастрі"(надалі –позивач, ТОВ "Ліфарі Індастрі") звернулося з позовом до Керченської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим (надалі –відповідач, Керченської МДПІ АР Крим) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням Господарського суду АР Крим від 21.06.-04.07.2005 р. (суддя –І.К. Бєлоглазова), залишеною без змін, ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –Н.П. Горошко, судді: В.І. Гонтар, В.М. Плут), у позові відмовлено.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування ними приписів Закону України від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) (надалі – Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) ), та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить, вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства, за результатами якої 09.07.2004 р. було складено акт № 23-5-06/78 (надалі акт).
Перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", що виразилося у порушенні термінів поставки імпортних товарів.
На підставі акта було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.07.2004 р. № 0000812200, яким було застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у вигляді пені у розмірі 37 932,99 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки на момент перевірки підприємством не було надано податковому органу вантажної митної декларації типу ІМ-40, то нарахування штрафних (фінансових) санкцій було законним.
Зі змісту акта вбачається, що на виконання умов контракту від 25.12.2003 р. № С 175.0250 D з фірмою ATLAS COPCO AIRPOWER (Бельгія) на постачання обладнання вартістю 62 189,00 Євро, позивачем було перераховано нерезиденту 60 607,00 Євро. На момент перевірки, обладнання на адресу товариства не надходило.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Спір у даній справі виник з приводу визначення дати поставки, оскільки позивач такою датою вважає дату фактичного перетину товаром митного кордону України, а контролюючий орган –дату оформлення вантажної митної декларації.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"імпорт (імпорт товарів) –це купівля (у тому числі з оплатою у негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.
Стаття 1 названого Закону визначає, що момент здійснення експорту (імпорту) –це момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця. Дана стаття містить посилання лише на первинний момент переміщення товару через митний кордон, тобто визначальним є момент фізичного перетину митного кордону держави.
Приписами пункту 1, пункту 2 та пункту 8 Положення про вантажну митну декларацію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 574 (574-97-п) , встановлено, що вантажна митна декларація (ВМД) –це письмова заява встановленої форми, що подається митному органу і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування податків, зборів та інших платежів, та засвідчує надання суб’єкту ЗЕД права на розміщення товарів у визначений митний режим (визначає статус товарів) або про зміну митного режиму щодо цих товарів і підтверджує, а не встановлює права та обов’язки зазначених у ВМД осіб щодо здійснення ними відповідних правових, фінансових, господарських та інших операцій. При цьому, у наведеній нормі не обумовлено, що ВМД є єдиним документом, яким засвідчується дата фактичного переміщення товарів через митний кордон України.
Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, вважаючи оформлену ВМД фактом, яким підтверджується дата фактичного переміщення товару через митний кордон України, оскільки перебування товару під митним контролем не можливе без його фактичного ввозу на територію України і при цьому первинним є фактичне переміщення товарів через митний кордон України, підставою для оформлення якого у режимі імпорту є наявність на вантаж товаросупровідного документа з відповідним відтиском штампу прикордонної митниці.
Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що не надавши належної правової оцінки обставинам справи суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правомірності нарахування позивачу пені у розмірі 37 932,99 грн. за порушення приписів статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
А відтак, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфарі Індастрі"задовольнити.
2. Рішення Господарського суду АР Крим від 21.06.-04.07.2005 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.11.2007 р. у справі № 2-4/8618-2005 скасувати.
Адміністративний позов задовольнити. Визнати нечинним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 13.07.2004 р. № 0000812200.
Відшкодувати з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліфарі Індастрі"6,80 грн. сплаченого судового збору.
3. постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді Бившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.