Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 04.07.2007 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2008 р.

у справі № 11/84-А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та автоматики"

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва,

за участю заступника прокурора м. Києва,

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Відкрите акціонерне товариство "Київський завод реле та автоматики"звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду м. Києва від 04.07.2007 р. (суддя –О.О.Євсіков), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2008 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –О.М.Дурицька, судді –М.В.Межевич, М.П.Коваль), позов задоволено повністю, скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва від 27.09.2006 р. №0000312301/1, від 07.12.2006 р. №0000312301/2, від 20.04.2007 р. №000031233, стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій обґрунтовано посиланнями на пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" та на фактичні обставини справи, встановивши які суди дійшли висновку, що наявність у позивача примірників ВМД з відміткою митного органу про вивезення вантажу за межі митної території України є достатньою підставою для відображення у податковому обліку фінансово-господарської операції по реалізації товару на підставі договору комісії з застосуванням нульової ставки податку на додану вартість.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано названі положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , адже позивачем факт вивезення товарів за межі митної території України не був підтверджений належними засобами доказування.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення –без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки від 05.07.2006 р. №2658-3050/23-01-00214853, про порушення позивачем п.1.8 ст.1, пп.6.2.1 п.6.2 ст.6, пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.5 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Такий висновок пов’язаний з тим, що позивачем було укладено договори комісії від 26.11.2003 р. №29/11/03 та від 26.03.2003 р. №30/09-03 з ПП "Детройт", від 26.11.2003 р. №29/11/03 з ТОВ "ТД "Укрмісцепром плюс", відповідно до якого комісіонери (ПП "Детройт"та ТОВ "ТД "Укрмісцепром плюс") реалізували нерезидентам України – компанії "Gilpatrick Trade Compani"та компанії "Etta Finance group ltd", товар, а саме –мембрани іоноселективного електора для визначення високо розрядних фосфат-іонів.

Заперечуючи проти застосування позивачем нульової ставки податку на додану вартість, відповідач вважає, що надані ним докази вказують на фіктивність господарської операції з вивезення товару за межі митного кордону України.

Відповідно до п.6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) об’єкти оподаткування, визначені ст.3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Підпунктом 6.2.1 п.6.2 ст.6 цього Закону передбачено, що податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Згідно з пунктом 10 Порядку підтвердження відомостей про фактичне вивезення товарів за межі митної території України, затвердженого наказом Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 21.03.2002 р. №163/121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.03.2002 р. за №295/6583 (z0295-02) , підставою для експортного (бюджетного) відшкодування податку на додану вартість платникові податку, що здійснив операцію з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України (експорт), є разом з іншими передбаченими чинним законодавством документами оригінал пятого основного аркуша ("примірник для декларанта") ВМД форми МД-2 (МД-3) з відповідним записом митного органу, засвідчений гербовою печаткою митного органу.

Погоджуючись з доводами позивача про правомірність застосування ним нульової ставки податку на додану вартість, суди врахували, що надання підприємством копії ВМД є достатньою підставою для експортного (бюджетного) відшкодування податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про достатність наданих позивачем доказів для підтвердження права на застосування нульової ставки податку на додану вартість.

Так, відповідно до ч.1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Достовірність документа може бути перевірена як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, так і поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, які його виготовили.

Між тим, відповідно до частин 4 та 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, а також повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Зміст наведених приписів процесуального закону свідчить на користь висновку, що суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

За обставин, які склалися у даній справі, суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову, перевірити доводи податкової інспекції про відсутність факту експортування товарів за межі митної території України, які зроблені відповідачем з урахуванням фактів того, що товар не міг бути вироблений постачальниками позивача, а іноземні компанії, яким такий товар було реалізовано ніколи не отримували ідентифікаційного номеру та не подавали податкової звітності, тощо.

Крім того, судовим інстанціям слід зауважити, що відповідно до ч.1, ч.2, ч.4 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Саме з урахуванням викладених процесуальних норм права, та з урахуванням заперечень контролюючого органу, суду слід дослідити долучені до матеріалів справи податкові накладні, вантажно-митні декларації та інші первинні документи, надані позивачем у підтвердження своїх позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій не врахували зазначених обставин, доводи відповідача у передбаченому процесуальним законом порядку не дослідили, внаслідок чого неповно встановили фактичні обставини у справі.

За відсутності встановлення вказаних фактів в ухвалених у справі судових рішеннях останні підлягають скасуванню як такі, що не відповідають вимогам норм процесуального права, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до приписів ч.2 та ч.4 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним процесуальним законодавством засоби для забезпечення з’ясування всіх обставин у справі, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду м. Києва від 04.07.2007 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.08.2008 р. у справі №11/84-А скасувати.

Справу №11/84-А направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.