Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,

Зайцева М.П.,

Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й.,

Веденяпіна О.А.,

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі: Кравченко Т.М.,

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії,-

10 червня 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Верховної Ради України, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов’язати її привести Закони України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (2011-12) (далі – Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ), "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист" від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР (далі – Закон № 203/98-ВР (203/98-ВР) ), "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (2262-12) (далі –Закон - № 2262-XII) у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року (v010p710-08) ; здійснити контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України в частині приведення нормативних актів у відповідність до вказаних законів та Конституції України (254к/96-ВР) згідно із зазначеним Рішенням Конституційного Суду України.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він, як полковник запасу, у період з 1980 по 2008 роки проходив військову службу у Збройних Силах України, є ветераном військової служби та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України № 2262-XII (2262-12) .

Під час проходження військової служби на нього поширювалась дія Закону України № 2011-ХІІ (2011-12) , а після звільнення –поширюються норми Законів № 203/98-ВР (203/98-ВР) , № 2262-XII (2262-12) . До цих законів неодноразово вносились зміни.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 року (v010p710-08) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Вказував на те, що незважаючи на прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення, відповідних змін до зазначених законів України Верховною Радою України внесено не було, а є тільки відсилання на це рішення в їх текстах.

Зазначав, що вказані закони не можна вважати повністю доступними для населення, оскільки прочитавши їх положення неможливо зрозуміти свої права не ознайомившись з декількома іншими законами та рішенням Конституційного Суду України.

Внаслідок невнесення Верховною Радою України змін до перелічених вище законів України виникла правова колізія у їх застосуванні Кабінетом Міністрів України, Міністерством оборони України, Пенсійним фондом та судами України.

Кабінет Міністрів України досі не привів у відповідність до преамбули та норм статей 43, 63 Закону України № 2262-12 свої нормативно-правові акти: постанову від 13 лютого 2008 р. № 45 (45-2008-п) "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) та постанову від 17 липня 1992 р. № 393 (393-92-п) ", що в свою чергу призводить до порушення єдності умов та норм пенсійного забезпечення його, а також військовослужбовців, які звільнились, або звільняються з військової служби.

Міністерство оборони, ігнорує вимоги статей 1- 2, 9-1, 14 Закону № 2011-XII та застосовує вимоги частини другої статті 23 цього Закону, що призводить до звернень військовослужбовців за захистом своїх прав до судових органів.

Пенсійним фондом України досі застосовуються норми Постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 (45-2008-п) всупереч положенням статей 43, 63 Закону України № 2262-12, що підтверджується зверненнями військовослужбовців, звільнених з військової служби, до судів України.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України, яка, реалізовуючи повноваження по здійсненню законодавчої влади, розглядає і вирішує питання державного і суспільного життя, що потребують врегулювання законами України, тобто реалізує законодавчі повноваження, а також здійснює установчі та контрольні повноваження, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) .

Відповідно до пункту 3 статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів. Верховна Рада України діючи в межах власних повноважень, прийняла Закони № 2011-ХІІ (2011-12) , 203/98-ВР (203/98-ВР) , № 2262- ХІІ (2262-12) .

Пунктами 29,67,82 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) (далі – Закон № 107-VI (107-17) ) до вказаних законів були внесені зміни.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22.05.2008 (v010p710-08) у справі за конституційним поданням 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , зокрема, положення пунктів 24-34 та пунктів 36-100 вказаного розділу Закону 107-VI (107-17) .

Згідно статті 150 Конституції України, статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" вирішення питання про відповідність Конституції України (254к/96-ВР) (конституційність) актів Верховної ради України, Президента України, належить до повноважень Конституційного Суду України.

Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Вважаючи протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо не приведення вказаних законів у відповідність з цим рішенням Конституційного Суду України, позивач просить зобов’язати відповідача здійснити це в примусовому порядку.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 (v017p710-02) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в статті 75 Конституції України парламентом –єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п’ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів. Законом України "Про Регламент Верховної Ради України" (1861-17) затверджено її Регламент, розділом IV якого передбачені стадії законодавчої процедури, а саме: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення.

Згідно із статтею 102 вказаного закону законопроекти розглядаються і приймаються Верховною Радою України, як правило, за процедурою трьох читань, яка включає: 1) перше читання –обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 2) друге читання –постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні; 3) третє читання –прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому. При цьому, як передбачено частиною 2 статті 114 Регламенту Верховної Ради України, Верховна Рада після прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому, за умови дотримання вимог цього Регламенту (частина четверта статті 102).

Відповідно до частини 4 статті 102 цього ж закону за рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАС) України (2747-15) завданням адміністративного судочинства визначено захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У контексті з положеннями частини 1 статті 6 КАС України, яка передбачає право на судовий захист, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах при здійсненні суб’єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Судом встановлено, що позивач оскаржив бездіяльність Верховної Ради щодо невнесення змін до законів України. Здійснення таких дій передбачено окремими стадіями законодавчого процесу, що віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України, яка при цьому реалізує свою нормотворчу функцію, а не владні управлінські функції.

Позивач не надав суду доказів того, що бездіяльністю відповідача порушені його права, свободи чи інтереси в публічно-правових відносинах при здійсненні відповідачем владних управлінських функцій та не довів, що бездіяльність Верховної Ради України безпосередньо зачіпає його права.

З огляду на положення КАС України (2747-15) щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які Конституцією України (254к/96-ВР) віднесені до виключної компетенції цього органу державної влади.

Виходячи з наведеного, відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання бездіяльності Верховної Ради України протиправною, і як наслідок –в іншій частині позовних вимог як такі, що є похідними.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов’язання вчинити дії - відмовити повністю.

постанова є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.