Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року

у справі № 2а-13697/10/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"(далі –позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі –відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000030700/0 від 12 лютого 2010 року, № 0000040700/0 від 12 лютого 2010 року, № 0000194310/0 від 13 лютого 2010 року.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року та прийняти нове рішення –про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення –без змін.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПАТ "Сведбанк Інвест"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 грудня 2009 року, за результатами якої складений акт № 42/43-10/21658672 від 02 лютого 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000030700/0 від 12 лютого 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 15 353 057,00 грн., № 0000040700/0 від 12 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 133 027,00 грн. (92 190,00 грн. –основний платіж, 40 837,00 грн. –штрафні (фінансові) санкції), № 0000194310/0 від 13 лютого 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 15 314 480,75 грн. (9 571 341,05 грн. –основний платіж, 5 743 139,70 грн. –штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ), оскільки, позивачем не використано нерухоме майно, набуте на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 25 вересня 2009 року, в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеспецбудінвест"із зазначеної операції не сплачено, відповідно, до бюджету податок на додану вартість.

Крім того, позивачем не сплачено податок на додану вартість в розмірі 15 353 057,00 грн. постачальнику товарів –ТОВ "Рівнеспецбудінвест"у зв’язку з чим відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ.

Також, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 8.1.1 пункту 8.1, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.3.2 пункту 8.3, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8, підпункту 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) у зв’язку з безпідставним віднесенням основних фондів "комутатори", "маршрутизатори"та "джерела безперебійного живлення", які встановлювались в приміщенні ПАТ "Сведбанк Інвест", до 4 групи основних фондів, а також неправильним застосуванням Закону України від 23 червня 2009 року № 1533-VI "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 1533-VI (1533-17) ), що потягло неправомірне коригування в сторону зменшення процентних доходів у IV кварталі 2009 року за період з 01 січня 2009 року по 23 листопада 2009 року.

Крім того, судами встановлено, що між ПАТ "Сведбанк Інвест"та ТОВ "Рівнеспецбудінвест"укладено договір від 25 вересня 2009 року про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до умов якого в рахунок виконання зобов’язань за кредитним договором № 649 від 29 жовтня 2008 року ТОВ "Рівнеспецбудінвест"передано ПАТ "Сведбанк Інвест"у власність, згідно акту прийому-передачі від 25 вересня 2009 року, нерухоме майно.

Крім того, ТОВ "Рівнеспецбудінвест"видано ПАТ "Сведбанк Інвест" податкову накладну № 1250 від 25 вересня 2009 року, відповідно до якої сума податку на додану вартість склала 15 445 247,40 грн.

Також, між ПАТ "Сведбанк Інвест"та ТОВ "Рівнеспецбудінвест"укладено договір оренди будівлі від 25 вересня 2009 року, відповідно до умов якого ПАТ "Сведбанк Інвест" передав ТОВ "Рівнеспецбудінвест"у платне користування нерухоме майно, отримане за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В свою чергу, 04 листопада 2009 року анульовано реєстрацію ПАТ "Сведбанк Інвест"як платника податку на додану вартість.

Разом з тим, 25 листопада 2009 року ПАТ "Сведбанк Інвест"подано до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2009 року, яким збільшено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню за жовтень 2009 року, на 15 353 057,00 грн.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з частиною 6 статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) банки, крім банківських операцій, визначених цією статтею, мають право здійснювати інші угоди згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Крім того, відповідно до пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

У разі якщо за наслідками останнього податкового періоду особа має право на отримання бюджетного відшкодування, таке відшкодування надається протягом строків, визначених цим Законом, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату отримання такого бюджетного відшкодування, чи ні. Це правило не поширюється на осіб, зазначених у підпункті "в"цього пункту.

Також, пунктом 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III (2181-14) ) встановлено, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що, оскільки, придбання ПАТ "Сведбанк Інвест"у власність нерухомого майна направлено на подальше його використання у власній господарській діяльності, то ПАТ "Сведбанк Інвест" правомірно віднесено суму податку на додану вартість згідно податкової накладної № 1250 від 25 вересня 2009 року до складу податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено втрату права платника податку на додану вартість виправляти самостійно виявлені помилки у податкових деклараціях з ПДВ попередніх періодів, коли зазначений платник був платником податку на додану вартість, у разі подальшого анулювання його реєстрації як платника ПДВ.

Щодо визначення позивачу суми податкового зобов’язання з податку на прибуток, колегія суддів вважає за необхідне відмітити наступне.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном "основні фонди"слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до 4 групи основних фондів належать електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "Сведбанк Інвест"придбавав комутатори з метою підключення до мережі комп’ютерного обладнання та для телефонних апаратів для ІЗ-телефонії. Маршрутизатори придбавались для підключення банкоматів до комп’ютерних мереж, а джерела безперебійного живлення –для забезпечення безперебійної роботи комп’ютерних систем банку.

А тому, колегія суддів погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про правомірність віднесення основних фондів "комутаторів", "маршрутизаторів"та "джерел безперебійного живлення", що встановлювались у приміщенні банку, до 4 групи основних фондів.

Також, згідно з підпунктом 11.3.6 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним) договором.

Разом з тим, Законом № 1533-VI (1533-17) статтю 22 Закону № 334/94-ВР доповнено пунктом 22.15, відповідно до якого тимчасово, на період з 01 січня 2009 року до 01 січня 2011 року (включно), для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.

Отже, оскільки, в Законі № 1533-VI (1533-17) є пряма вказівка на те, що починаючи з 01 січня 2009 року, датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій для банків-резидентів є дата отримання таких доходів, то ПАТ "Сведбанк Інвест"правомірно перераховано процентні доходи починаючи саме з 01 січня 2009 року.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про порушення Окружним адміністративним судом міста Києва положень статті 99 КАС України, оскільки, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято, до набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .