Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Гаманка О.І.,

Заїки М.М.,

Співака В.І,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.09.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Миколаївській області про визнання дій щодо відмови виплаті грошової допомоги при звільненні неправомірними та зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги, -

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Миколаївській області про визнання дій щодо відмови виплаті грошової допомоги при звільненні неправомірними та зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.09.2007, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав, які передбачені статтями 225- 229 Кодексу адміністративного судочинства України для зміни чи скасування судових рішень.

Судами встановлено, що позивач з 1976 по 1994 рік проходив службу на різних посадах в підрозділах пожежної охорони та був звільнений в запас за власним бажанням. На час звільнення позивача стаття 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"від 9.04.1992 передбачала, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , які звільняються зі служби, членам їх сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника. Виплачується допомога в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України. При звільненні йому була виплачена вихідна допомога. В 1995 році ОСОБА_4 повернувся на службу в управління пожежної охорони Миколаївської області.

Наказом ГУ МНС України у Миколаївській області № 354 від 29.11.2005 позивача звільнено у відставку (через хворобу).

Абзац четвертий статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб"№ 2269 в редакції до 04.04.2006 року передбачав: "Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом (2262-12) , у разі повторного їх звільнення із служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, не виплачується, за винятком тих осіб, які при першому звільненні не набули права на її отримання", а тому при повторному звільнені позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 9 вказаного вище Закону (2262-12) з підстав отримання такої допомоги при першому звільненні.

Колегія суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанції вірно вказали,що стаття 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб", яка набирала чинності з 1 січня 2007 року, не може застосовуватись до правовідносин які склались між позивачем і відповідачем оскільки вона не має зворотної сили, а редакцією Закону (2262-12) , яка діяла на момент звільнення позивача, не було передбачено виплати повторної одноразової компенсації при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.09.2007 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2008 у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в Миколаївській області про визнання дій щодо відмови виплаті грошової допомоги при звільненні неправомірними та зобов'язання здійснити виплату грошової допомоги - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.