Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Гордійчук М.П., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року у справі №2а-11452/09/1570 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" до Південної митниці, Приморської митниці, Південної регіональної митниці, Головного управліня Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - приватне підприємство "Мерітайм Трансшипмент Центр", за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси про визнання бездіяльності незаконною, зобов’язання вчинити певні дії, -

У вересні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Толиман" звернулося в суд з позовом до Південної митниці, Приморської митниці, Південної регіональної митниці, Головного управліня Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - приватне підприємство "Мерітайм Трансшипмент Центр", за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси, в якому просило визнати протиправною бездіяльність Південної митниці щодо повернення надмірно сплаченого підприємством мита у розмірі 4778903,38 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4782392,87 грн., зобов’язати Південну митницю надати до ГУДКУ в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених підприємством мита у розмірі 4778903,38 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4782392,87 грн.; стягнути з Державного бюджету України через ГУДКУ в Одеській області на користь позивача надмірно сплаченого мита у розмірі 4778903,38 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4782392,87 грн.

Справа № К-40782/10 Доповідач: Леонтович К.Г.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 1 грудня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Визнані неправомірними дії Приморської митниці щодо митного оформлення товару ТОВ "Толиман" згідно митних декларацій № №: 511000106/7/019502, 511000106/7/019494, 511000106/7/019529, 511000106/7/019524, 511000106/7/019521, 511000106/7/019516, 511000106/7/019514, 511000106/7/019510, 511000106/7/019507, 511000106/7/019486, 511000106/7/019466, 511000106/7/019456, 511000106/7/019446, 511000106/7/019441, 511000106/7/019427, 511000106/7/019420, 511000106/7/019412, 511000106/7/019408, 511000106/7/019399, 511000106/7/019389, 511000106/7/019461, 511000106/7/019493, 511000106/7/019541, 511000106/7/019138, 511000106/7/019537, 511000106/7/019533, 511000106/7/019531, 511000106/7/019526, 511000106/7/025744, 511000106/7/019506, 511000106/7/019503, 511000106/7/019500, 511000106/7/019497, 511000106/7/019545, 511000106/7/019549, 511000106/7/019552, 511000106/7/019553, 511000106/7/019555, 511000106/7/019558, 511000106/7/019559, 511000106/7/019562, 511000106/7/019563, 511000106/7/019564, 511000106/7/019565, 511000106/7/019567, 511000106/7/019568, 511000106/7/019564, 511000106/7/019571, 511000106/7/019572, 511000106/7/019573 від 09 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020030, 511000106/7/020031, 511000106/7/020033, 511000106/7/020034, 511000106/7/020035, 511000106/7/020037 від 11 листопада 2007 року, № 511000106/7/019647 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020038, 511000106/7/020039, 511000106/7/020041, 511000106/7/020042, 511000106/7/020043, 511000106/7/020017, 511000106/7/020018, 511000106/7/020019, 511000106/7/020020, 511000106/7/020021, 511000106/7/020022, 511000106/7/020023, 511000106/7/020024, 511000106/7/020025, 511000106/7/020026, 511000106/7/020084, 511000106/7/020083 від 11 листопада 2007 року, № 511000106/7/019666 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020082, 511000106/7/020095, 511000106/7/020094, 511000106/7/020091, 511000106/7/020088, 511000106/7/020086, 511000106/7/020085 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019898, 511000106/7/019890, 511000106/7/019940, 511000106/7/019942, 511000106/7/019945, 511000106/7/019946, 511000106/7/019948, 511000106/7/019949, 511000106/7/019921, 511000106/7/019923, 511000106/7/019925, 511000106/7/019997, 511000106/7/019988, 511000106/7/019930, 511000106/7/019933, 511000106/7/019935, 511000106/7/019938, 511000106/7/019686 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020087, 511000106/7/020098 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019904, 511000106/7/019909, 511000106/7/019912, 511000106/7/019917, 511000106/7/019919, 511000106/7/019924, 511000106/7/019937, 511000106/7/019931, 511000106/7/019941, 511000106/7/019944, 511000106/7/020002, 511000106/7/020003, 511000106/7/020001, 511000106/7/020000, 511000106/7/019998, 511000106/7/019957, 511000106/7/020012, 511000106/7/020011, 511000106/7/019951, 511000106/7/019936, 511000106/7/019932, 511000106/7/020004, 511000106/7/020006, 511000106/7/020007, 511000106/7/019679 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020107, 511000106/7/020105 від 11 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019673, 511000106/7/020009, 511000106/7/019669, 511000106/7/019830, 511000106/7/019826, 511000106/7/019825, 511000106/7/019824, 511000106/7/019814, 511000106/7/019813, 511000106/7/019811, 511000106/7/019810, 511000106/7/019808, 511000106/7/019806, 511000106/7/019805, 511000106/7/019804, 511000106/7/019801, 511000106/7/019800, 511000106/7/019798, 511000106/7/019795, 511000106/7/019793, 511000106/7/019792, 511000106/7/019790, 511000106/7/019787, 511000106/7/019818, 511000106/7/019817, 511000106/7/019829, 511000106/7/019828, 511000106/7/019815, 511000106/7/019816, 511000106/7/019583, 511000106/7/019821, 511000106/7/019820, 511000106/7/019819, 511000106/7/019785, 511000106/7/019783, 511000106/7/019782, 511000106/7/019781, 511000106/7/019780, 511000106/7/019779, 511000106/7/019777, 511000106/7/019855, 511000106/7/019853, 511000106/7/019852, 511000106/7/019850, 511000106/7/019849, 511000106/7/019848, 511000106/7/019847, 511000106/7/019846, 511000106/7/019595, 511000106/7/019844, 511000106/7/020010, 511000106/7/019833, 511000106/7/019832, 511000106/7/019831, 511000106/7/019842, 511000106/7/019841, 511000106/7/019839, 511000106/7/019838, 511000106/7/019837, 511000106/7/019836, 511000106/7/019834, 511000106/7/019768, 511000106/7/019743, 511000106/7/019761, 511000106/7/019641 від 10 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/020682, 511000106/7/020640 від 15 листопада 2007 року, № №: 511000106/7/019958, 511000106/7/019955, 511000106/7/019954, 511000106/7/019950, 511000106/7/019857 від 10 листопада 2007 року, № 511000106/8/001944 від 06 лютого 2008 року, № №: 511000106/8/002042, 511000106/8/002043, 511000106/8/002045, 511000106/8/002048 від 7 лютого 2008 року за митною вартістю товару, визначеною за 6 (резервним) методом визначення митної вартості товару, що імпортується до України. Визнана неправомірною бездіяльність Південної митниці щодо повернення ТОВ "Толиман" надмірно сплаченого мита у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податку на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп. відповідно до заяви від 19 серпня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь ТОВ "Толиман" надмірно сплачені згідно вищезазначених митних декларацій мито у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податок на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп., у загальній сумі 9561296 грн. 25 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду товариство з обмеженою відповідальністю "Толиман" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем до Одеської митниці були підготовлені та подані вантажні митні декларації, відповідно до яких задекларований товар, поставлений ПП "Мерітайм Трансшипмент Центр".

Також в митних деклараціях визначена митна оцінка товару на підставі 6-го (резервного) методу визначення митної вартості. Загальна митна вартість товару склала 25353525 грн., виходячи з якої позивачем було сплачене мито у розмірі 6338381 грн. 25 коп. та податок на додану вартість у розмірі 6415104 грн. 83 коп.

19 серпня 2009 року позивач звернувся до Південної митниці з заявою про повернення надмірно сплачених мита та ПДВ, на яку відповідь не отримана.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Толиман", суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у зв’язку з застосуванням шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару надмірно сплачене мито у сумі 4778903 грн. 38 коп. та податок на додану вартість у сумі 4782392 грн. 87 коп., а тому Південна митниця повинна надати до Головного управління ДКУ в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених мита та ПДВ в загальному розмірі 9561296 грн. 25 коп. та повернути зазначенні суми позивачу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що суду першої інстанції дійшов до безпідставного висновку щодо встановлення факту усної відмови Приморської митниці в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість товарів або надати картку відмови, оскільки така відмова не ґрунтується на встановленому законодавством порядку декларування та митного оформлення товарів, а також суперечить матеріалам справи, в яких відсутні будь-які дані, що підтверджують факт відмови митного органу в прийнятті митних декларацій позивача.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 81 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов’язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом (92-15) та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 86 Митного кодексу України митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом (92-15) . Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України встановлено, що відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Відповідно до ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (1375-2003-п) , встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Згідно ст. 265 Митного кодексу України митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу (92-15) , має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, також має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію, здійснюється шляхом застосування методів, визначених ст. 266 Митного кодексу України.

Зокрема, ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

На підставі 266 статті Митного кодексу України (92-15) основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Одночасно законодавцем визначено, що якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів, при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Апеляційним судом встановлено, що обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що з 9 листопада по 11 листопада 2007 року та 7 лютого 2008 року ТОВ "Толиман" були подані до Південної митниці вантажні митні декларації, відповідно до яких були задекларовані транспортні засоби в кількості 205 одиниць. При цьому Південною митницею було усно відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України у зв’язку з заниженням, на думку Південної митниці, митної вартості товару, що імпортується. Одночасно митним органом була самостійно визначена митна вартість товарів по шостому методу.

Однак, в жовтні 2007 року на адресу позивача надійшов вантаж відповідно до вказаних в ВМД транспортних засобів, митне оформлення якого було завершене в листопаді 2007 року та у лютому 2008 року не Південною митницею, як зазначено позивачем, а Приморською митницею в зоні діяльності останньої, про що свідчать відмітки Приморської митниці про сплату митних платежів та зборів, які містять ВМД.

Крім того, Приморською митницею не приймалося рішення про визначення митної вартості товару, що підтверджується ВМД, в яких відсутні відомості щодо рішення митниці про визначення митної вартості товару.

Всупереч доводам позивача, останнім самостійно застосований метод визначення митної вартості товарів та самостійно визначена у наданих до митного органу ВМД митна вартість товарів, що ввозяться на територію України.

Таким чином, безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо встановлення факту усної відмови Приморської митниці в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість товарів або надати картку відмови, оскільки така відмова не ґрунтується на наведеному вище встановленому законодавством порядку декларування та митного оформлення товарів, а також суперечить матеріалам справи, в яких відсутні будь-які дані, що підтверджують факт відмови митного органу в прийнятті митних декларацій позивача.

Відповідно до пункту 2 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 1227 від 12 грудня 2005 року (z1562-05) ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842 (z1562-05) ), у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Отже, чинним законодавством не передбачена усноа відмова митного органу в прийнятті митної декларації.

Оскільки, всупереч доводам позивача останнім самостійно застосовано метод визначення митної вартості товарів та самостійно визначена у наданих до митного органу ВМД митна вартість товарів, що ввозяться на територію України, апеляційний суд вірно зазначив про відсутність порушення відповідачами прав та інтересів ТОВ "Толиман".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для цого скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" –відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.