Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гордійчук М.П.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного контрольно-ревізійного управління України на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 року

у справі № 13/279

за позовом Державного агентства України з інвестицій та інновацій

до Головного контрольно-ревізійного управління України

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Віва Солюшинс-Україна"

про визнання неправомірними дій

У липні 2008 року Державне агентство України з інвестицій та інновацій звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного контрольно-ревізійного управління України про визнання неправомірними дій щодо вимоги усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2010 року скасовано, провадження у адміністративній справі закрито.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Головне контрольно-ревізійного управління України оскаржило його в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати зазначений судовий акт з мотивів порушення названим судом норм процесуального права та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у адміністративній справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у даному випадку лист-вимога не підлягає оскарженню у судовому порядку, оскільки він не породжує прав та обов’язків для конкретної особи.

Проте, з такими висновком суду апеляційної інстанції погодитись не можна з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 13 Закону України від 26.01.1993 року №2939-ХІІ "Про контрольно-ревізійну службу в Україні"(далі - Закон України від 26.01.1993 року №2939-ХІІ (2939-12) ) дії або бездіяльність службових осіб державної контрольно-ревізійної служби можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 8 Закону України від 26.01.1993 року №2939-ХІІ однією з функцій, яку виконують контрольно-ревізійні управління, є проведення у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов’язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

За змістом частини п’ятої статті 2 зазначеного Закону інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Правові акти індивідуальної дії –це рішення, дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації, і які є актом одноразового застосування норм права.

Згідно з пунктами сорок п’ятим та сорок шостим Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 (550-2006-п) , у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи служби, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом служби у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідно до пункту 50 названого Порядку (550-2006-п) за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи контрольно-ревізійної служби вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об’єктів контролю; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, ревізуючі готують і за підписом керівника (або його заступника) відповідного підрозділу контрольно-ревізійної служби направляють керівництву перевіреного об’єкта, його вищій організації вимоги щодо усунення виявлених порушень та вжиття заходів щодо повного відшкодування збитків і притягнення осіб, винних у допущених порушеннях, до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

У всіх випадках за результатами проведених ревізій (перевірок) у межах наданих прав контрольно-ревізійні підрозділи оформляють рішення про застосування фінансових санкцій.

Колегія суддів зазначає, що акти індивідуальної дії своїми приписами можуть породжувати права і обов’язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У таких випадках реалізується компетенція видавця цього акта як суб’єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб’єкта і, відповідно, інший суб’єкт зобов’язаний виконувати його вимоги.

Тобто, у даному випадку вимога Головного контрольно-ревізійного управління України про усунення виявлених порушень законодавства, викладена в листі від 07.07.2008 року № 06-14/812, породжує певні правові наслідки, і може бути предметом оскарження в адміністративних судах на підставі пункту першого частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 року названим вимогам процесуального закону не відповідає, а тому відповідно до приписів статті 220, частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а матеріали справи –направленню для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Головного контрольно-ревізійного управління України задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 року у даній справі скасувати, а матеріали справи направити до цього ж апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.