Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Гордійчук М.П., Бим М.Є., Конюшка К.В., Сіроша М.В., Харченка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську Донецької області про визнання дій, що суперечать законодавству, -

У липні 2008 року позивачка ОСОБА_6 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську Донецької області про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за вислугу років у розмірі, встановленому діючим законодавством з 01 листопада 2007 року.

Позов вмотивовано тим, що, позивачка має загальний стаж роботи у закладах охорони здоров'я з 1975 року по 2006 рік. В цей період часу вона працювала на посаді дієтсестри, що дає їй право на отримання пенсії за вислугу років. У зв‘язку з чим у лютому 2006 року вийшла на пенсію і отримувала пенсію за вислугу років.

Проте, з листопада 2007 року виплату пенсії відповідачем було безпідставно припинено.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року позов задоволено.

Судові рішення вмотивовані тим, що згідно із ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення"пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Не погоджуючись з судовими рішеннями по справі, Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську Донецької області просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. При цьому касатор посилається на порушення судом першої інстанції та апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ст. 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 55 вказаного Закону передбачено, що такими працівниками є працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Як вірно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивачка в період з 11 липня 1975 року по 01 лютого 2006 року працювала на посадах медичної сестри та дієтсестри, в тому числі, з 06 червня 1980 року по 01 квітня 1993 року - на посаді дієтсестри в пансіонаті "Донець".

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про курорти" санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують подання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Санаторно-курортні заклади створюються в порядку, передбаченому статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.

Напрями спеціалізації санаторно-курортних закладів визначаються центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я з урахуванням лікувальних властивостей природних лікувальних ресурсів курортів.

Типове положення про санаторно-курортний заклад затверджується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 805 від 11.07.2001 року "Про затвердження Загального положення про санаторно-курортний заклад" (805-2001-п) санаторно-курортний заклад - це заклад охорони здоров'я, що забезпечує надання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів курортів (лікувальних грязей та озокериту, мінеральних та термальних вод, ропи лиманів та озер, природних комплексів із сприятливими для лікування умовами тощо) та із застосуванням фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та інших методів санаторно-курортного лікування.

Пунктом 8 зазначеної Постанови (805-2001-п) передбачено, що санаторії створюються для лікування захворювань органів кровообігу, травлення, обміну речовин, хвороб нервової системи, опорно-рухового апарату, органів дихання нетуберкульозного характеру, жіночої статевої сфери, шкіри, нирок, сечовивідних шляхів тощо.

Судами встановлено, що згідно розпорядження Слов'янської територіальної ради з управління курортними профспілками №121 від 19.09.1979 року Слов'яногірське об'єднання будинків відпочинку, до якого позивач прийшла на роботу, з 01.01.1980 року реорганізоване в об'єднання санаторно-курортних закладів у складі санаторію "Сонячний"для лікування хворих з хворобами органів кровообігу та нервової системи і пансіонату "Донець"для лікування батьків з дітьми з хворобами органів кровообігу та нервової системи.

Постановою колегії Української республіканської ради з управління курортами профспілок від 20.06.1979 року було прийнято рішення про перепрофілювання з 01.01.1980 року будинку відпочинку "Донець"у пансіонат з лікуванням.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанції правомірно задовольнили позов, оскільки позивачці безпідставно з листопада 2007 року виплату пенсії відповідачем було припинено.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанції допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 – 229 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку, які встановлені ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.