Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року

у справі №2а-35/08(22-а-6572/08)

за позовом Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області (надалі –Пологівська МДПІ Запорізької області)

до ОСОБА_1 (надалі –ОСОБА_1)

про стягнення податкового боргу, -

У січні 2008 року позивач звернувся до Пологівського районного суду Запорізької області з позовом, в якому поставлено питання про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по податку з доходів фізичних осіб в сумі 20402,83грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на 21.09.2007 року податковий борг ОСОБА_1 по податку з доходів фізичних осіб становить 20402,83грн., якій він в добровільному порядку погасити відмовляється.

Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави заборгованість по податку з доходів фізичних осіб в сумі 20402,83грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи відповідач отримав у спадщину майно, дійсна вартість якого складає 156944,85грн. Податок за отриману ОСОБА_1 спадщину слід обчислювати з 13% ставки від об’єкта оподаткування.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року рішення суду першої інтонації скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено, що відповідач отримав у 2006 році оподатковуваний дохід у сумі 156944,85грн., в понятті цього терміну відповідно до п.4.1 ст.4 Закону країни "Про податок з доходів фізичних осіб". Також, податковим органом не доведено, що відповідачем самостійно визначено суму отриманого ним доходу у 2006 році.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та залишити в силі постанову Пологівського районного суду Запорізької області від 06 травня 2008 року.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивача, відповідач, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У березні 2007 року ОСОБА_1 до Пологівської МДПІ Запорізької області була подана декларація про доходи одержані у 2006 році, у якій відповідач відобразив суму отриманого ним спадку у розмірі 156916,42грн.

Податковим повідомленням № 0003661700/0 від 14.04.2007 року позивачу була визначена сума податкового зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 20402,83грн.

У зв’язку з несплатою ОСОБА_1 зазначеного податкового зобов’язання, Пологівською МДПІ Запорізької області на адресу відповідача були направлені перша податкова вимога №1/47 від 11.06.2007 року та друга податкова вимога №2/84 від 16.07.2007 року.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у спадщину було отримано від ОСОБА_2 права на земельні частки (паї), що перебувають у власності КСП "Нива"Вербівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, права на грошові кошти з належними відсотками та компенсацією, які знаходяться на збереженні у Пологівському відділенні Ощадбанку України №3006.

Відповідно до п. 17 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (2768-14) сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства; сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Форму сертифіката на право на земельну частку (пай) затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1995р. №801 "Про затвердження форми сертифіката на право на земельну частку (пай) і зразка Книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай)" (801-95-п) . Розмір земельної частки (паю) зазначається у сертифікаті в умовних кадастрових гектарах. Цей документ засвідчує не право власності на землю, а лише право на її отримання.

Сертифікати є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). Право власності виникає після реєстрації державного акта на право власності на землю згідно ст. 125 Земельного кодексу України. Для того щоб отримати земельну ділянку в натурі, власнику сертифікату слід подати до відповідної сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації заяву про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та виконати перелік дій для отримання державного акта та його державної реєстрації.

З аналізу зазначених норм слідує, що успадкований сертифікат на право на земельну частку (пай) не може бути об’єктом оподаткування, оскільки вони не посвідчують майнове право особи, а є лише правовстановлюючими документами для набуття особою такого права відповідно до ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 167 ГК України корпоративні права –це права особи, частка якої визначається в статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні підприємством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даного суб’єкта господарської діяльності та активів у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

За таких обставин, право на земельну частку (пай) не є корпоративним правом фізичної особи або іншим об’єктом комерційної власності, оскільки воно не визначає права такого власника на частку у статутному фонді господарської організації та не встановлює його прав на участь в управлінні підприємством і на отримання частки прибутку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на час розгляду спору, відповідач не був членом КСП "Нива"Вербівської сільської ради Пологівського району Запорізької області. Згідно довідки Відділу держземкому у Пологівському районі Запорізької області №1230 від 03.02.2009 року державний акт на право власності на отримані у спадок земельні ділянки ОСОБА_1 видано не було, так як знаходяться в стадії оформлення.(а.с.101).

Щодо права на грошові кошти, отриманого відповідачем у спадщину, слід зазначити, що відповідно до п.13.1 ст. 13 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", один з об'єктів спадщини платника податку з метою оподаткування є кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні), іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Разом з тим, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 18.11.2005р. №31-20030-3-8/8225 (v8225201-05) було роз’яснено, наступне: ураховуючи, що згідно з п.п.4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"суми виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 02.01.92р. в установи Ощадбанку СРСР чи в установи держстрахування СРСР або у папери цільової держпозики, емітованої на території колишнього СРСР, погашення яких не відбулося, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, знецінені грошові заощадження громадян, куди б вони в подальшому не спрямовувалися, не є об'єктом оподаткування і, відповідно, не підлягають оподаткуванню.

Аналогічний висновок містить лист Державної податкової адміністрації України від 14.04.2006р. №2251/к/24-1115 (v2251225-06) , у якому, зокрема, зазначено, що відповідно до п.п.4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону України від 22.05.2003р. "Про податок з доходів фізичних осіб"суми виплат громадянам України (їх спадкоємцям) грошових заощаджень і грошових внесків, вкладених до 02.01.1992р. в установи Ощадбанку СРСР, погашення яких не відбулося, не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, знецінені грошові заощадження громадян, куди б вони в подальшому не спрямовувалися, не є об'єктом оподаткування і, відповідно, не підлягають оподаткуванню.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновок суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпним, відповідає дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області –залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2009 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.