Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І., Усенко Є.А.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року

у справі №2а-5078/08(№22а-12962/08)

за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля"(надалі –ДП "Селидіввугілля")

до Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області (надалі –Красноармійська ОДПІ Донецької області)

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -

У січні 2008 року позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, поставлено питання про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення №0001161840/0 від 23.07.2007 року про застосування штрафних санкцій на суму 36872,46грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що податковий орган, відповідно до діючого законодавства на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наділено повноваженням зміни призначення платежу та зарахування сплачених платником податків поточних платежів по податковим зобов’язанням в погашення податкового боргу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року, позовні вимоги задоволено. Визнано частково недійсним податкове повідомлення-рішення Селидівської ОДПІ №0001161840/0 від 23.07.2007 року на суму штрафних санкцій 36872,46грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП "Селидіввугілля"судовий збір у розмірі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшов висновку, що податковим органом неправомірно змінено призначення платежу та спрямовано частково сплачені кошти на погашення податкового боргу.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Красноармійська ОДПІ Донецької області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена невиїзна документальна перевірка з питань своєчасності погашення податкових зобов’язань зі збору за геологорозвідувальні роботи ДП "Селидіввугілля"за період з 01.09.2006 року по 31.05.2007 року, про що складено акт №100/383/8/33426253 від 18.07.2007 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а саме: встановлено несвоєчасну сплату узгоджених сум податкових зобов’язань за збору за геологорозвідувальні роботи на загальну суму 253070,14грн.

За наслідками проведеної перевірки Селідівською МДПІ у м.Мариуполі було прийнято податкове-повідомлення рішення про №0001161840/0 від 23.07.2007 року про застосування щодо позивача штрафних санкцій на суму 126535,14грн.

Відповідно до п.1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України.

Пункт 5.1 статті 5 цього Закону передбачає, що податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Строки сплати узгодженого податкового зобов’язання визначені у п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону, відповідно до якого платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Згідно з п.7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Зазначена норма свідчить, що платника податку не позбавлено права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов’язань відповідно п.7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"та від обов’язку самостійно сплатити суму податкового зобов’язання відповідно до п.5.3.1 п.5.3 ст.5 цього ж закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював сплату податкових зобов’язань відповідно до платіжних доручень від 30.03.2007 року на суму 60300,00грн. та від 11.05.2007 року на суму 15000,00грн., з яких, відповідно до розрахунку штрафних санкцій (а.с.13-14) суму 59101,54грн. та 14643,38грн спрямовано на сплату податкового зобов’язання за минулі податкові періоди.

Однак, у вказаних дорученнях позивачем було зазначено призначення платежу –сплата збору за геологорозвідувальні роботи за відповідні податкові періоди, що не враховано податковим органом.

Крім того, відповідно до п.6 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України"Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (z0377-04) , кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції (z0377-04) ) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції (z0377-04) , при цьому, згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції (z0377-04) реквізит "Призначення платежу"платіжного доручення заповнюється платником так щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Отже, з наведених положень вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з цілком обґрунтованими висновками судів попередніх інстанції стосовно того, що жодна норма закону не містить у собі положення щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів.

Окрім цього, зі змісту ч.1 ст. 11 КАС України вбачається, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частина 2 статті 71 цього Кодексу встановлює, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права, постановили обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Красноармійської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області –залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2008 року –залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.