Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2010 року

у справі № 2а-3900/09/1870

за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

У липні 2009 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Гарант"про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати санкцій у розмірі 46 526,55 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2010 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XIІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі - Закон України від 21.03.1991 року № 875-XIІ (875-12) ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XIІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 44 особи, кількість робочих місць призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативу –4 особи.

Протягом 2008 року відповідачем щомісячно подавались звіти до центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів за формою 3-ПН.

За вказаних обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Приватним сільськогосподарським підприємством "Гарант"було виконано обов’язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

При цьому відповідно до чинного законодавства обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 10.08.2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2010 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .