Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Калашнікової О.В.

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

Цуркана М.І.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційними скаргами Виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова та Харківської міської ради на постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року у справі за позовом Державного інституту по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" до Виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова, Харківської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання незаконним та скасування рішення,

В березні 2010 року Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс" (далі по тексту - Гипрококс) звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Київської районної ради м.Харкова, Харківської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство "Жилкомсервіс" про визнання незаконним та скасування рішення.

Посилаючись на те, що порушено процедуру та відсутні підстави для виключення спірної квартири з числа службових, просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради № 209 від 06 листопада 2009 року в частині виключення з числа службових трикімнатної ізольованої квартири НОМЕР_1 житл. пл. 53,1 кв. м. (загальна площа - 81 кв. м.) по АДРЕСА_2 (далі по тексту - квартира НОМЕР_1).

Постановою Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року позов задоволено.

У касаційній скарзі Виконавчиий комітет Київської районної ради м. Харкова, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що згідно з Рішенням Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973 трикімнатна ізольована квартира НОМЕР_1 була включена до числа службових житлових приміщень інституту "Гипрококс".

Також встановлено, що спірна квартира була надана для службового користування ОСОБА_1., яка у вказаній квартирі була зареєстрована з 11.11.1974 до 05.05.1989 та знята з реєстрації за вказаною адресою у зв'язку з вибуттям в кв. АДРЕСА_1, згідно даних дільниці № 12 КП "Жилкомсервіс".

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 394 від 16.09.2009, Київському райвиконкому дозволено виключити квартиру НОМЕР_1 з числа службового житлового фонду.

Рішенням № 209 від 06.10.2009 року виконавчого комітету Київської районної ради у м. Харкові виключено з числа службових житлових приміщень трикімнатну ізольовану квартиру НОМЕР_1, а рішення Київського РВК № 241 від 15.08.1973, в частині щодо включення до числа службових житлових приміщень квартири НОМЕР_1, визнано таким, що втратило чинність.

Задовольнивши позов та скасувавши оскаржуване рішення, суд першої інстанції, а апеляційний суд погодившись з таким висновком, виходили з того, що рішення № 394 не породжує ніяких прав та обов'язків для виконавчого комітету Київської районної у місті ради, оскільки Порядок виключення із числа службових квартир передбачає єдину підставу для такого виключення - клопотання підприємства

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач посилається на підставу виключення - те, що у спірній квартирі ніхто не зареєстрований. Однак, питання про те, чи відпала потреба в такому використанні службовою квартирою вирішується виключно позивачем.

Статтею 118 Житлового кодексу визначено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. Аналогічні норми містяться і у п. 2 Положення про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988р (37-88-п) . До службових приміщень відносять квартири за наявності відповідного рішення виконавчого комітету районної в місті ради народних депутатів. Таким актом є рішенням Київського РВК м. Харкова № 241 від 15.08.1973. А отже спірна квартира відносилася до числа службових.

Пунктом 6 загальних положень постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. N 37 (37-88-п) (далі по тексту - положення N 37) встановлено: жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка.

Судами першої та апеляційної інстанції вірно вказано, що для виключення спірної квартири з числа службових необхідною була наявність такого юридичного складу: передумова: відпала потреба в такому використанні службової квартири; підстава: клопотання підприємства, установи, організації (позивача); рішення виконавчого комітету районної в місті Ради народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається, що інститутом "Гипрококс" не подано клопотання про виключення спірної квартири із числа службових, що є єдиною підставою для такого виключення.

Виходячи з викладеного, суди дійшли правильного висновку про те, що порушення порядку виключення спірної квартири із числа службових квартир, призвело до незаконності оскаржуваного рішення № 209.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційні скарги Виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова та Харківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.