Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Харченка В.В.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

Бим М.Є.

Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві на постанову Солом'янського районного суду м.Києва від 04 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 - Директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Примед" до Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про притягнення до адміністративної відповідальності,-

Постановою Солом'янського районного суду м.Києва від 04 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року, позовні вимоги директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Примед" задоволено. Постанову № 96 від 15.08.2007 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 165-2 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 170 грн. –скасовано, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно директора ТОВ "Примед"ОСОБА_1 за ст. 165-2 КУпАП –закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій надійшла касаційна скарга, у якій Державна інспекція з контролю за цінами в м. Києві просить ухвалені судові рішення скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Перелік вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України № 480/294 від 03.12.2001 року (z1045-01) .

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення"передбачено що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст. 7 вищезазначеного Закону).

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. (ст.9 Закону).

Статтею 4 цього Закону передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій.

Відповідно до п. 12 Постанови КМУ від 25.12.1996 року № 1548 (1548-96-п) "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін(тарифів), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що граничні торговельні надбавки (націнки) на лікарські засоби і вироби медичного призначення, зазначені у переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, що реалізуються населенню через аптечну мережу - на рівні не вище ніж 35 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок, а на ті, що придбаваються державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти - на рівні не вище ніж 10 відсотків оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.

Пунктом 1.1. Розпорядження КМДА від 02.02.2002 року № 1292 "Про регулювання граничних торговельних надбавок (націнок) на лікарські засоби і вироби медичного призначення" (ra0051017-02) встановлено граничний рівень постачальницько-збутової надбавки (націнки) суб’єктам підприємницької діяльності на рівні не вище ніж 5% оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.

Тобто, вищезазначеними нормативно-правовими актами чітко вказано, що торговельні надбавки на лікарські засоби встановлюються на рівні від оптової ціни виробника з урахуванням знижок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач в порушення вищезазначених нормативно –правових актів в обґрунтування завищення рівня граничної торговельної надбавки виходив з закупівельної (відпускної) ціни товару з врахуванням знижки.

З матеріалів справи вбачається, що кінцева ціна на ліки, з урахуванням граничних надбавок, при продажі юридичним особам була нижчої від оптової ціни виробника, зазначених в прайс-листах.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно прийшли до висновку, що встановлення ТОВ "Примед"граничного рівня торговельної надбавки на лікарські засоби в процентному відношенні саме до оптової ціни виробника, вказаній у відпускній накладній, є правильним, оскільки інших граничних надбавок при оптовій реалізації суб’єктам підприємницької діяльності та порядку їх визначення законодавчо не встановлено.

В порушення вищезазначених актів відповідач, при обґрунтування завищення рівня граничної торговельної надбавки, виходив із закупівельної (відпускної) ціни товару, що є помилковим та не відповідає вимогам зазначених актів з питань ціноутворення, які пов’язують обрахування ціни саме за оптовою ціною виробника.

Інші доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права, то вони не можуть бути скасованими чи зміненими з підстав, наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.